Воістину, брехня несусвітня, яка не знає межі. Але головне, пане Солженіцин, навіть не в цьому. Головне в тому: цю сучасну брехню благословив сам Патріарх Московський Алексій II [16, с. 16].
Ось про такі «секрети» імперії коротенько хотів вам нагадати, аби ви знали не лише «парадний бік» вашої історії. Повідав справді коротенько. Тут є про що писати цілі томи.
І наостанок, пане Солженіцин, подумаємо ось про що. Погляньте на нинішній стан російської землі, де серед бур'яну й мотлоху, бездоріжжя й бруду гинуть сотні малих міст, селищ і сіл. У них немає жителів і господарів. Люди цих селищ кинуті на підкорення і освоєння «нових земель». Спорожніла стародавня обитель народу. Хто ж нею опікуватиметься в майбутньому?
Ніхто про це нині не хоче думати.
Такі, як ви, державники і тепер закликають «освоювати цей Казахстан», кричать про «нашенські землі» в Криму, абсолютно нічого не роблять, щоб відродити споконвічну російську обитель.
Ви, пане Солженіцин, добре знаєте: імперії завжди руйнуються безповоротно. Іншого історія не відає. Час зупинитися біля руїн і замислитися. Є ж про що подумати.
Дуже своєчасну думку подав прем'єр-міністр Росії Примаков губернаторові Приморського краю Наздратенку. Послухайте:
«Він сказав просто: «Євгене, подумайте над концепцією, як будемо заселяти Далекий Схід» (55, с. 2].
Ще більш відверто висловився по телебаченню 14 серпня 1998 року глава Хабаровського краю Віктор Ішаєв. Він нагадав народові велику істину: природа та людство не терплять порожнечі.
Ось зразкові слова, сказані Ішаєвим:
«Китайці кажуть, що разом з нами (росіянами) найближчим часом будуть освоювати Далекий Схід. Мовляв, ми з вами воювати не будемо, ми прийдемо і будемо жити й обробляти занедбану вами землю. Та нагодуємо вас і себе».
Цікаво, пане Солженіцин, що через З0 — 50 років працьовитий китайський народ в цьому «почині» підтримає світове співтовариство. Бо занедбані російським народом селища починаються за Підмосков'ям. У величезному ж Сибіру проживає тільки близько 25 мільйонів людей.
Сибірська земля по-справжньому ніколи не використовувалася. З неї лише хапали нафту і золото, ліс і хутро. Ви не освоювали, не облаштовували ці землі за світовими стандартами, коли людині зручно жити й працювати, коли вона має чудове житло, вільний зв'язок зі світом, пристойні дороги.
Ось, пане Солженіцин, над чим нині повинна голову ламати російська людина. При цьому треба розуміти: ні ракетами, ні водневими бомбами відгородитися не вдасться.
Настав, пане Солженіцин, час збирати московитів у рідну обитель з усього світу. І що швидше, то краще. Настала пора відучитися заглядати за спину сусіда. Часи не ті.
1. Карамзин Н. М. История государства Российского: В 12 т. — М.: Моск. рабочий, Слог, 1993–1994.
2. Родина. — М., 1993.
3. Родина. — М., 1994.
4. Валишевский К. Иван Грозный. — М.: ИКПА, 1989. — Репринтное воспроизведение издания 1912 года.
5. Ключевский В. О. Исторические портреты. — М.: Правда, 1990.
6. Ключевский В. О. О русской истории. — М.: Просвещение, 1993.
7. Соловьев С. М. Чтения и рассказы по истории России. — М.: Правда, 1989.
8. Иоанн де Плана Карпини. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — СПб.: Изд. А. С. Суворина,
9. Большая Советская Энциклопедия. — Изд. 3-е. — М, 1969–1978.
10. Федотов Т. П. Святой Филипп Митрополит Московский. — М., 1991. — Печатается по тексту УМСА PRESS. — Париж, 1928.
11. Українські новини. — Алматы, 1996–1998.
12. Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та Хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини XI–XVIII ст. — К., 1922.
13. Шахматов А. А. К вопросу об образовании русских наречий и русских народностей // Журнал Министерства народного просвещения. — СПб., 1899. — Апрель.
14. Афанасьев Ю. Взгляд из Москвы // Простор. — Алматы, 1998.
15. Солженицын А. Август четырнадцатого // Роман-газета. — М., 1991–1992.
16. Александр Невский // Серия «Защитники земли Русской». — Москва: Граница, 1993.
17. Владимир Мономах // Серия «Защитники земли Русской». — М.: Граница, 1993 г.
18. ТумилевЛ. Н. В поисках вымышленного царства. — СПб., 1994.
19. Гумилев Л. Н. Меня называют евразийцем. — Алма-Ата, Жалын,
20. РавичНиколай. Две столицы. — М.: Сов. писатель, 1982.
21. Народы России: Сб. — Париж, 1861.
22. Полонсъка-Василенко Н. Історія України (1900–1923 рр.). — К., 1991.
23. Храповицкий А. В. Памятные записки А. В. Храповицкого статс-секретаря Императрицы Екатерины Второй. — М.: В/о Союзтеатр СТД СССР, 1990. — Репринтное воспроизведение издания 1862 г.