Слід зауважити, що цього разу Велика Орда не спалила й не розграбувала Московію. Не встигла.
«… Хан, дізнавшись про руйнування Улусів (володінь навколо Сарая. — В. Б.), залишив Росію (Московію. — В. Б.), щоб захистити свою власну землю» [1, том VI, с. 299].
Хто тоді допоміг московитам?
Московію вперше врятував від руйнування Кримський хан, який вторгся в землі Великої Орди й захопив «Юрт Батиїв», тобто Сарай. Почав діяти договір, на якому клявся новому хазяїнові Іван III. Саме Кримська Орда відтоді стала «палочкою-виручалочкою», захисницею й покровителькою Московії. Великороси про це воліють не згадувати. Їм не хочеться визнавати, що народ, який їх колись захищав і повелівав ними, згодом був підкорений Московією, виселений зі своєї обителі на знак «подяки» і майже знищений. Такий великорос протягом усієї своєї історії, така його подяка.
Однак наразі у звеличених ординських улусів Московії та Криму настала пора «великого братання» й жорстокої ненависті до прабатьків:
«…навесні 1502 року Менглі-Гірей раптовим нападом розтрощив їх, розсіяв, винищив або взяв у полон виснажені голодом юрби, які ще скиталися із Шиг-Ахметом; прогнав його у віддалені степи Ногайські й урочисто сповістив Іоанна, що древньої Великої Орди більше не існує. «Улуси лиходія нашого в руці моїй, — говорив він, — а ти, брате люб'язний, чуючи такі хороші звістки, тішся і радій!» [1, том VI, с. 381].
Ось він, Менглі-Гірей, справжній визволитель Московії від влади Золотої Орди!
Не думайте, що в словах хана Менглі-Гірея є хоч дещиця брехні або вимислу. Сказано цілком чесно. Московит із кримчаком того часу справді були братами. Згадаймо: у першій частині нашого роману-дослідження подається чимало «самаркандських» слів російського побуту XVIII століття. Всі ті слова — споконвічно татарські, і носіями тієї маси «самаркандських» слів були татари, хоча історики їх і прозвали великоросами.
Я ні на йоту при цьому не бажаю скривдити татарські або тюркські народи. Це великі, давні народи, які мають своє самобутнє коріння, свою велич, свою історію. Саме Золота Орда запліднила Московію ідеєю «державності», яка й нині не покидає чимало умів російського істеблішменту.
Але стався величезний історичний парадокс: московити, виникнувши на основі народу Моксель, пробувши сотні років у татаро-монгольській державі, поглинувши в собі чимало фінських племен, запозичивши золотоординський стиль «державності», дуже наполегливо відхрещуються від свого стародавнього фінського і татарського коріння, чомусь чіпляючись за слов'янське. їм навіть не спадало на гадку, що Рюриковичі ніколи не були носіями слов'янства і не могли, прийшовши у фінські й татарські землі, принести з собою слов'янство. Забули великороси й той факт, що рід Рюриковичів давно вимер, забравши з собою в могилу так званий «дідичевий» зв'язок Києва з Московією. А слов'янські цитаделі Новгород і Псков, які дісталися Московії у спадок від Великої Орди, московити разом з татарами вирубали з історичним корінням і повністю знищили.
А тепер, коли ми з вами вивчили історичне тло кінця XV — початку XVI століття, коли побачили «велике братання» двох улусів Орди, що возвеличилися, погляньмо, як же сталося, що саме в той час зародилася ідея звеличання Московії як «третього Риму», тобто виникла ідея про Московське царство.
1467 року померла перша дружина Івана III. Овдовілому Іванові «божі отці» російської церкви взялися наполегливо радити пошукати жінку подалі від Московії і поважнішу від Тверської князівни, якою була перша дружина.
«Іван III, здолавши в собі релігійну бридливість, виписав царівну з Італії й узяв з нею шлюб 1472 р. Ця царівна, відома тоді в Європі своєю рідкісною повнотою (товстуха. — В. Б.), була дуже тонкого розуму і набула в Москві важливого значення» [6, с. 189].
Жінкою, що спробувала вдихнути в московську верхівку влади новий менталітет, стала Софія Фомівна Палеолог, племінниця останнього візантійського імператора, що жила до заміжжя в Римі. Софія, яка бачила пишноту європейських міст того часу, пізнала культуру Європи, здобула передову на ті часи освіту, була вражена страшною прірвою між країнами Європи й Московією. Софія гадала, що стає жоною самостійного московського володаря, а, прибувши в Московію, стала жоною «татарського данника» і була оселена в дерев'яному зрубі, так званих «хоромах».
«У Москві їй навряд чи подобалася простота обстановки та безцеремонність стосунків при дворі, де самому Івану III доводилося вислуховувати, за висловом його онука, «чимало грубих і докірливих слів» від гордих бояр» [6, с. 189].