Настав час древньому фінському етносу — московитам — очиститися бодай від очевидної брехні й відвертих вигадок. Адже подібне очищення ніколи не вело до сорому, а тільки омивало душі і згодом додавало поваги в очах сусідів. Сподіваюся, подібне колись станеться й з великим народом моксель — меря — московитами.
Та повернімося до чудової книги графа О. С. Уварова. Ось що він пише:
"Ми тепер оглянули всі найдавніші житла Мерянського народу і перші його висілки, що позначилися у висліді археологічних досліджень сорока трьох місцевостей, на яких стояли кургани з мерянськими могилами. Тотожність усіх цих могил з могилами на берегах Ростовського й Переяславського озер полягає не лише в однакових похоронних обрядах, а й також в однотипних предметах, виявлених у всіх курганах. Народ колоній носив однакове вбрання, мав такі ж предмети для війни й домашнього побуту, як і корінні насельники. Найвіддаленіші поселення не переривали тісного зв’язку з мешканцями берегів обох озер і продовжували становити з ними один нероздільний народ Меря" [4, с. 49].
Настала й наша черга подивитися, послухати і побувати разом з археологом на давніх мерянських розкопках. А оскільки вчений подає свої аналітичні міркування, аналізи й висновки на багатьох десятках сторінок, побуваємо разом із ним бодай на деяких розкопаних курганних місцевостях. Погляньмо, яким же він, московит, був насправді споконвічно.
Перше, на що звертає увагу археолог, — це місця розташування цвинтарів і місця розташування жител, або, як казали за старих часів, городищ самих мерян. Вони вибирали для жител і для поховань дуже зручні місця: біля рік, на височині. Такі найдревніші їхні поховання виявлені, як правило, на горбах або на їхніх сухих схилах. Оскільки меряни вірили в загробне життя, то це цілком зрозуміло: небіжчик і після смерті мав комфортне, надійне "житло". До нього не могли дістатися ні звір, ні вода.
"Найпевнішою ознакою давнього селища були групи курганів, яких завжди зустрічається чимало в місцях, дуже зручних для житла, на схилі високого берега біля озера або річки.
Меряни, облаштовуючи свої цвинтарі, як довели кургани, вибирали найперше місця на узвишшях, уникаючи схильних до зсуву і вологих.,. Звідси випливає, що самі житла їхні були також розташовані на височинах неподалік від рідних могил" [4, с. 22].
Розглянемо деякі з мерянських курганних поховань:
1. Винятково цінними виявилися "розкопки курганів біля сіл Велика і Мала Брембола на околицях Переславського озера, на його східному березі".
Перша група курганів розрита на березі струмочка Ветляника біля села Велика Брембола. На височині, прозваній "Круглицями" за круглою формою могильних насипів, обкопаній невеликою канавою, насипано 100 курганів. Неподалік розташувалися кургани, прозвані "Князівськими могилами", їх 45, не менш давніх, ніж "Круглиці".
Поруч, у третьому урочищі того ж села, було 200 курганів і два кургани — "Пани". І нарешті, в урочищі "Могилки", у лісі біля села Мала Брембола, також було знайдено могильні насипи з паленими кістками й похованими тілами.
Меряни одночасно використовували два методи поховання: спалювання із закопуванням останків і звичайні похорони. Скоріше за все, це було пов’язано з похованям у різну пору року: влітку та взимку. Ми ще поговоримо про це.
Що дуже важливо — у могильних курганах було знайдено монети: в "Круглиці" — 5 східних монет X століття, а в "Княжих могилах" — 6 східних монет X століття й дві західні — X і XI століть. Тобто ми маємо право заявити, що кургани "Круглиці", як нам видається, насипані наприкінці
X століття, а "Князівські могили" — поховання XI століття, тому що навіть східні монети, знайдеш в них, здебільшого другої половини X століття (948, 960 і 971 рр.).