Церкви (храми):
1. Успіння Богородиці. "Собор... у місті Ярославлі. Ця церква закладена... у 1215 році" (51, с. 559].
Татарами в 1238 році не спустошена.
Така ситуація зі стародавніми монастирями і церквами, які існували до 1238 року в країні Моксель на території Ярославської губернії. І тут, як бачать читачі, не густо. Тільки два поселення до 1238 року прийняли християнську релігію. Лісове населення мерян на той час перебувало в язичництві. Сумніватися не доводиться.
НИЖЕГОРОДСЬКА ГУБЕРНІЯ
Місто Нижній Новгород
Монастирів у Нижньому Новгороді до 1238 року не існувало. Нагадаю читачам, гцо ця частина фінської (мордовської) землі почала приєднуватися (завойовуватися) Рюриковичами перед самим приходом хана Батия. Відтак і церкви тут почали з’являтися лише в двадцятих роках XIII сторіччя.
Церкви (храми):
1. Преображення Господнього. "Собор, у Нижньому Новгороді, у Кремлі, побудований... у 1225 році" [51, с. 366—367].
Церква татарами не пограбована.
2. Архангела Михаїла. "Собор, у Нижньому Новгороді, у Кремлі; побудований... 1222 року".
Татари в 1238 році церкву не порушили.
Село Городець
Монастирі:
1. Федоровський-Городецький, або Радиловський, монастир (чоловічий), у селі Городці. "Коли заснована ця обитель, точних відомостей немає; а відомо тільки, що вона існувала... до навали Батия, котрим... у 1238 році спустошена" [51, с. 361—362].
У цьому монастирі нібито прийняв схиму та помер 1263 року так званий Невський, повертаючись зі столиці держави Сарая-Берке.
Ми досить ретельно перелічили всі існуючі до 1238 року монастирі й церкви в так званій ростовсько-суздальській землі (разом із рязанською). І змогли переконатися, що християнська релігія насаджувалася переважно в місцях поселення князів. Вона цілковито відсутня в лісових мерянських (фінських) поселеннях.
Фінський етнос країни Моксель дуже довго не сприймав ні чужого князя, ні релігію, котру той сповідував. Тільки після того як князь і його перші дружинники разом із жінками-мерянками породили сотні "перших фінських великоросів", християнська релігія стала по-справжньому вростати в середовище фінського корінного етносу. Однак до 1175 року (кончина Андрія Боголюбського), як визнавав професор В. О. Ключевський, навіть самі князі в тій землі були більше язичниками, ніж християнами.
Дуже важливо відзначити той факт, що до 1238 року ми практично не бачимо наявності християнських пустинь у мерянській глибинці. Це зайвий раз підтверджує незначне просування православ’я в середовище місцевого етносу.
Вивчивши всю територію 10 центральних губерній Московії, ми виявили церкви й монастирі лише в 13 поселеннях колишньої країни Моксель, які існували до 1238 року. Ще раз нагадую: жодної церкви, ні одного монастиря в той період не зафіксовано на територіях Московської, Костромської, Калузької, Тульської та Пензенської губерній. Тобто якщо врахувати, що у всій країні Моксель на 1238 рік проживало близько 200 тисяч населення, то християнами з них могли бути тільки 5—6 тисяч. Не більше! Тому що "міське", до речі фінське, населення, згідно з твердженнями російських істориків, було "незначним".
Які головні висновки маємо право зробити з першого періоду просування православ'я в ростовсько-суздальську землю в 1073—1237 роках?
Ось вони:
1. Першим історично достовірним єпископом, який прибув у ростовсько-суздальську землю, був святий єпископ Леонтій. Він з’явився в країні Моксель 1073 року і був убитий місцевим населенням. Меряни відкинули християнську релігію, а спертися на князівську владу церква в ті часи не могла. Князівської влади та її представників у 1073 році в ростовсько-суздальській землі не існувало.
2. Першим монастирем (із церквою), що з’явився в ростовсько-суздальській землі, став Богоявленський чоловічий монастир, відкритий 1090 року святим Авраамієм на березі озера Неро. Саме представник фінського етносу Авраамій був висвячений другим ростовським єпископом святим Ісаєю в архімандрити й упродовж багатьох літ (після смерті єпископа Ісайї) проповідував християнську релігію серед фінського етносу.
Релігія змогла прижитися серед частини мерян тільки тому, що зважилася на "двовірство". Вона зберегла місцевому населенню їхні звичаї та їхніх язичницьких богів — камені Кардо-Сярко. Все інше, що проповідує московська історична й релігійна міфологія, належить до словесної полови, тобто — до звичайного словоблудства.
3. Головне. Православ’я наприкінці XI сторіччя в ростовсько-суздальській землі почало поширюватися не серед слов'ян, котрі невідь-звідки взялися, а саме в середовищі фінського язичницького етносу. Тому що сторонні люди поселилися б у першу чергу на магістральних ріках — Волга й Ока. А ми бачили (історія про це свідчить), що християнство перше своє коріння пустило в "Мерському стані" — Ростові, Суздалі, Володимирі. Тобто в споконвічній фінській землі, у глухій мерянській обителі, далекій від магістральних рік. Хоча, як засвідчили археолог граф О. С. Уваров і професор А. П. Богданов. меряни до кінця XI століття вже заволоділи територією всієї мерянської землі.