Була єдина причина тієї війни: боротьба Золотої Орди з Візантією за православ’я в межах території Орди. Митрополит Кирило та єпископи переконали хана зажадати від Патріарха Константинопольського передачі права на узгодження (призначення) митрополита та єпископів у своїх володіннях. Інакше ті не могли вважати хана "своїм Царем". Що й виконав хан Менгу-Тимур військовим шляхом. Слід гадати, візантійський Патріарх, живучи в "симфонії"-єдності з імператором Візантії, мирним шляхом подібне питання вирішувати відмовився.
Підтвердження нашої концепції знаходимо в історичних фактах минулого Московії. Так, перші ханські ярлики митрополитові, єпископам та ігуменам монастирів датуються саме часом правління хана Менгу-Тимура.
Після війни 1269—1271 років хан Золотої Орди прибрав до своїх рук право призначення митрополита та єпископів у своїх володіннях. Православ’я ростовсько-суздальської землі стало повністю підконтрольне ханам Золотої Орди. Православна церква стала невід’ємною частиною державної влади й державного апарату татаро-монгольської імперії.
Іншого бути не могло. Не можна мати в державі привілеї, не служачи цій державі та владі. Московські міфи і байки неприйнятні для серйозної розмови.
А далі розповімо про ще одну надзвичайно цікаву знахідку із російської церковної літератури. Пам’ятаєте першу згадку про Москву? Ми вже пояснювали, чому Москва, як поселення, з’явилася тільки в 1272 році.
Працюючи над першою книгою "Країни Моксель" у Казахстані, я не мав можливості звертатися до церковної літератури московської імперії, котра стосується тих далеких часів. Визначаючи дату заснування Москви — 1272 рік, доводилося керуватися логікою історичних подій того часу, проведеними в Золотій Орді переписами населення та самим фактом відсутності московського князівства до 1277 року. Природно, відкидалися звичайні московські міфи й відверта брехня про якихось московських князів Хоробритів. Подібна облуда стала напрацюванням катерининської "Комісії" та її послідовників.
Коли ж автор працював над другою книгою "Країни Моксель", уже в Києві, мав можливість звернутися безпосередньо до історичної церковної літератури. І ось що з’ясувалося:
1. Церква "Спаса на Бору, Собор, у Москві, в Кремлі... — у той час, коли місце нинішнього Кремля ще було вкрите бором або густим лісом... — син Олександра Невського, Св. Данило (народився в 1261 році. — В. Б.), котрий щойно одержав в уділ землі й села... побудував у 1272 році, серед бору, на Боровицькому пагорбі (так урочище це в давнину звалося), на тому самому місці, де жив у самотній хатині пустельник Вукол, дерев’яну церкву Спаса-Преображенія... Існував цей дерев’яний храм 56 років" [51, с. 325—326].
Отже, історія засвідчила появу першої дерев’яної будови на території майбутньої Москви в 1272 році. Не можна всерйоз сприймати Вукола і його хатину. Таких "вуколів" по тодішніх тайгових лісах майбутньої Московії шастало тисячі. То були звичайні мешканці лісових нетрів мерянської землі — фінські пустельники. Пробачимо авторові Олександру Ратшину принагідно запущену облуду. Син Олександра, так званого Невського, Данило не міг особисто в 1272 році закласти церкву. Йому того року виповнилося тільки 11 літ. Отож церкву заклали інші.
2. "Новоспаський (монастир. — В. Б.), у Москві, за Таганською площею, на високому березі Москви-ріки... Первісна основа цієї обителі закладена в XIII столітті (на тому місці, де нині Данилів монастир) першим Московським князем, Св. Данилом Олександровичем, коли Москва ледь виникала з небуття" [51, с. 199].
3. "Данилів (монастир. — В. Б.).., у Москві, на краю міста, між Даниловою і Серпуховською заставами... Він заснований близько 1272 року святим князем Данилом Олександровичем Московським. —У 1330 році В. К. Іоанн Данилович Калита перевів його в Кремль до церкви Спаса на Бору, під ім’ям Спаського. Згодом Данилів Монастир відокремився від Спаського монастиря і мав власних настоятелів" [51, с. 231].