Ще більшу роль відііравав "сарайський митрополит". Тут сумніватися не варто.
Третім митрополитом християн Золотої Орди став святий Петро. І сталось це, без сумніву, за пропозицією хана Тохти. Святий Петро перебував на митрополичій кафедрі з 1309 до 1326 року. Саме при ньому відбулися корінні політичні зміни в Києві та в Київській митрополії. Тут "московські бажання" ніякої ролі не відіграли. Все обумовлено історичними подіями.
Отже, київські й волинські землі звільнилися від Золотої Орди в 1319—1320 роках. Про це свідчать літописи литовські, польські, угорські та інших народів. До речі, українські літописи — також. Саме з 1320 року митрополит Святий Петро став у Києві персоною "нон грата" — небажаним! Людина, що служила Золотій Орді, не могла бути прийнятною для Литовсько-Руської держави. Гадаю, у цьому випадку пояснення не потрібні. Не будемо забувати, що київські й волинські землі були відірвані Великим Литовським князем Гедиміном від Золотої Орди.
Не менші неприємності сталися в митрополита Петра і в самій Орді. У 1312 році до влади в Золотій Орді прийшов мусульманин хан Узбек. І хоча Узбек не переслідував у своїй державі християн, "...а ставився цілком прихильно до християнства, причому однаково визнавав і православ’я, і латинство", однак мусульманська релігія стала привілейованою [56, с. 115].
Найімовірніше, митрополитові Петру запропоновано було ханом Золотої Орди переїхати в північні улуси країни.
Хан Узбек не міг допустити піднесення митрополита (за релігійним чином) над мусульманськими муфтіями. Тому й бачимо, як митрополит Петро аж десять років тинявся по різних містах північних улусів Орди. Він шукав найсильнішого, щоб опертися на нього. Ми про це детальніше поговоримо у третій книзі.
Таким чином, святитель Петро, нарешті, опинився в Москві. "Полюбивши Московського князя... Калиту, святитель Петро з 1325 року більшу частину життя проводив у його повіті — у Москві.., схиляючи князя до спорудження Успенського Собору... Невдовзі після того як заклали храм, великий Святитель помер 21 грудня 1326 року й похований у гробниці, котру сам собі приготував" [49, с. 60].
Навіть поховали святителя Петра в недобудованому храмі. Бо ж іншого, свого храму митрополит Петро в північних улусах Орди не мав.
Неприємності очікували і наступного митрополита.
До речі, нагадаю читачам, що однією з дружин хана Узбека була дочка візантійського імператора. Тому новий митрополит Феогност прибув у Золоту Орду таки швидко. Уже в середині 1328 року цей священнослужитель з’явився в Києві. Однак у Києві Феогноста не прийняли. Це зрозуміло, адже його кандидатура узгоджувалася з ханом Узбеком.
Послухаємо графа М. В. Толстого:
"Святий Феогност митрополит... Родом грек, митрополит... з 1328 року, відвідавши Київ і Володимир, прибув до Москви й оселився "у дворі святителя Петра, де відтоді назавжди утвердилася кафедра Московських первосвятителів" [49, с. 61].
Починаючи з 1320 року, митрополити не могли розташовувати свою кафедру ні в Києві, ні в Сараї. їх там не приймали. Тільки з цієї, головної причини митрополити змушені були перебратися в "зачастокольну", "луб'яну" Москву. А Київ, на вимогу великого Литовсько-Руського князя Ольгерда, одержав від Константинополя власного митрополита: "Патріарх, поступаючись вимозі Ольгерда, князя Литовського, поставив для Литви іншого митрополита" [49, с. 119].
Московський митрополит Феогност віддано служив ханові Золотої Орди — Узбекові.
Із першої нашої книги ми, очевидно, пам’ятаємо, як митрополит Феогност відлучав від церкви й піддавав анафемі (за вказівкою хана Узбека) не лише окремих князів, а й навіть жителів цілих міст. Згадайте псковитян, відлучених від церкви Феогностом. Однак після смерті хана Узбека д ля митрополита почалися інші неприємності. Син хана Узбека — Джанібек, а особливо його знать, бачили колосальні багатства, які накопичувалися в руках православних владик, тому спробували змінити ситуацію. Вони побажали змусити церковних владик, як найбільших власників, платити податки (данину) до скарбниці Золотої Орди. Прибувши 1342 року в столицю Сарай до нового хана Джанібека, митрополит Феогност не зміг вільно одержати ярлик на митрополію. Міністри Золотої Орди, очевидно, з відома самого хана, зажадали від Фсогноста добровільної відмови від пільг, отриманих церквою за старих часів. Але оскільки й ті часи дуже жорстко дотримувалися Яси Чингісхана (зведення законів імперії), то скасовувати укази Батия, Берке, Менгу-Тимура та інших ханів Джанібек не міг. Він побажав того домогтися, натиснувши на Феогноста з боку "ханського двору". Послухайте, як цю тему подає церковна література: