Мушу відзначити: О. С. Уваров заперечував, що наявність кам’яних знарядь праці в X—XII століттях у мерян свідчила про низький щабель їхнього розвитку. Що цілком зрозуміло. О. С. Уваров не допускав навіть думки, що предки московитів у X—XII століттях стояли значно нижче у своєму розвитку порівняно з булгарами і слов’янами. Подібна точка зору нехай буде на совісті вченого.
Дуже важко судити про житла мерян того часу. І граф Уваров чесно зізнається: "Хоча ми достовірно знаємо, судячи зі цвинтарів, біля яких рік або яких озер селилися Меряни, яким чином вони обирали височини для поселень, де розташовували городища; але все-таки ми не знайшли при розкопці цих місцевостей, ніяких слідів їхніх жител, а тому повинні задовольнятися самими лише здогадами й тими скупими вказівками, які почасти зустрічаються в деяких письменників і почасти пояснюються знахідками, зробленими в курганах... У стародавні часи городища були населені й становили первісний центр осілості для майбутніх міст... Із усього цього можна зробити висновок, що внутрішня частина городищ була зайнята житлами; але якого вони були роду, чи були це землянки, чи дерев’яні будівлі, — ми нічого сутнього не знаємо. Розкопуючи самі городища, ми знаходимо лише купи вугілля, безліч розбитих черепків і деякі сліди прогнилого дерева..." [4, с. 94].
А далі О. С. Уваров посилається на "русів". Мовляв, у ті часи волзькі булгари знали київських русів, а ті для житла зводили дерев’яні будинки, отож і меряни мали такі ж. Я не буду пояснювати, чому подібні твердження некоректні. Адже ті ж волзькі булгари чудово знали й мерян. І цілком зрозуміло, знали, в яких помешканнях проживали меряни.
Хочу тільки нагадати: навіть значно пізніше, у 1253 році, Вільгельм де Рубрук стверджував, що в країні Моксель, у її народу, не існувало великих міст, а проживали вони в лісових хатинах. Тобто житло було найпростішим. Швидше за все, меряни в IX—XIII століттях жили у звичайних примітивних землянках, закопуючись на зиму глибоко в землю, ховаючись від зимової холоднечі. А свої городища-стійбища обсипали земляним валом, щоб захиститися від звірини. Тому й залишилося дуже мало слідів від мерянських жител IX—ХЇІ століть.
До речі, цю думку надалі підтвердив сам О. С. Уваров:
"Ібн-Даста розповідає, що "холод у їхній країні буває настільки сильний, що кожен із них викопує собі в землі щось на кшталт льоху, до якого прилаштовує дерев’яний гострий дах, на подобу... християнської церкви, і на дах накладає землю. У такі льохи переселяються з усім сімейством і, взявши трохи дров та каміння, запалюють вогонь і розжарюють каміння на вогні... У такому житлі залишаються до весни" [4, с. 94—95].
Тобто меряни в ті часи не користувалися печами, не знали, як їх будувати і як відводити дим з жител. Користувалися звичайними багаттями. Однак уже в IX—XII століттях у своїх житлах улаштовували двері й закривали їх на ключ. І це природно — побоювалися крупного звіра. Середовище підказувало умови життя.
Про наявність у мерян дверей, замків і ключів підтвердили курганні розкопки. Послухаємо археолога:
"Ключі трапляються майже у всіх могилах, як жіночих, так і чоловічих... Очевидно, Меряни мали звичай постійно носити ключ при собі, може, від головних дверей, а тому з померлим хазяїном або хазяйкою клали в могилу й ключ, який вони при собі носили. Цікаво, що ключ клали не лише в могилу з похованим тілом, але також і біля горщика, що містив попіл спаленого трупа..." [4, с. 97].
Однак повернімося до слова "городище". Усі виявлені городища мерян, тобто їхні давні поселення, завжди були поруч із курганами — місцями поховання покійників. Це підтверджено археологічними розкопками. Ось що пише з цього приводу О. С. Уваров:
"Перелічуючи найдавніші поселення Мерянського народу, ми згадували також про городища.., вважаючи Мерян найдавнішими осілими мешканцями цих країв... Зауважимо, що городища майже завжди розташовані поблизу мерянських курганів найдавнішої епохи. Ми думаємо, що можна причислити ці городища до пам’яток того ж народу. Навіть більше, знайдені в городищах залізні предмети незаперечно відносять ці насипи до епохи залізного віку, отже, уже до того часу, коли ці місцевості зайняті були Мерянським плем’ям" [4, с. 47].
Інакше кажучи, сама назва селища Городище, Городок, Городець, Городилово є прямим свідченням проживання там мерянського етносу.
"Городища, як ми вказали вище, розташовані здебільшого біля селищ або урочищ, що досі зберегли назви: городище, городок, городини або городець, так що сама назва "городище" перейшла в назву селищ і зберегла пам’ять про колишній насип" [4, с. 47].