— "відтак нам залишається ще звернути увагу на сокири та деякі інші предмети озброєння, які привозили винятково із західних країн... Таким же чином, судячи з подібності форм, крім сокир, і всі списи, кинджали... і стріли привозилися західними купцями... Вони, знайдені на заході в курганах, того ж типу і тих же розмірів, як... мерянські [4, с. 86—87]. "Значна частина мерянських сокир має видовжений обух, що рівняється майже довжині самого леза... Отже, ці бойові сокири не привозилися до Мерян зі Скандинавії, а, ймовірніше, із Німеччини" [4, с. 126].
Не буду подавати десятка інших подібних свідчень.
Така правда про "германців", на допомогу яких сподівався народ країни Моксель, тобто — меряни. Справді, меряни впродовж XI—XIII століть (до 1237 року) мали інтенсивні торговельні взаємини з германським народом, через що й зберігали історичну пам’ять про нього як про сильний і мужній, можливо, навіть войовничий народ. Тому Вільгельм де Рубрук у 1253 році не зробив ніякого відкриття ні про мерю, ні про германців. Він лише засвідчив правду свого часу. А дивною, на перший погляд, вона виявилася тому, що московська історична лженаука дві сотні років "співала" зовсім іншу пісню.
Про те, що країна Моксель є саме країною мерянського народу, Вільгельм де Рубрук навів у своїй книзі й інше дуже цінне свідчення. Послухайте:
"Про одіяння й плаття їх (Татар. — В. Б.) знайте, що з Китаю й інших східних країн, а також із Персії та інших південних країн їм доставляють шовкові й золоті матерії, а також тканини з бавовни, в яку вони одягаються влітку. З Русі, з Мокселя, з великої Булгарії і Паскатиру, тобто великої Венгрії, з Керкису (всі ці країни лежать на півночі й повні лісів).., які їм коряться, їм привозять дорогі хутра різного роду, яких я ніколи не бачив у наших країнах і в які вони одягаються зимою" [10, с. 76].
Погляньте, в якому порядку (чітко із заходу на схід) розташував Рубрук північні країни, що коряться ханові Батию: Русь, Моксель, Булгарія, Паскатир, Керкис. Саме між Руссю і Булгарією лежала країна Моксель. Між іншим — порівнянна з ними. Згадайте карту "Мерянської землі" графа О. С. Уварова, і вам одразу стане зрозуміло, що саме меря розташовувалася між русичами і булгарами і, згідно з Вільгельмом де Рубруком, мала ім’я — "країна Моксель". Бо ж, як твердить мандрівник, "Русь... тягнеться від Польщі й Угорщини до Танаїду (Дону. — В. Б.)... Ця ріка слугує східним кордоном Русі". І більше до Київської Русі ніякі землі, ніякі народи не належали. Тут "доважки брехні" абсолютно недоречні. А за країною й народом моксель (меря) лежала країна Булгарія, далі — Башкирія (Паскатир), а за нею — Керкис (Сибір). При цьому, зверніть увагу, Рубрук назвав доволі великі й порівнянні, як на ті часи, країни та народи. І не згадав серед північних країн ні єдиного дрібного племені, яких у ті часи існувало безліч.
До речі, той же Рубрук, згадавши народ мордву, відокремив її від моксель чітко за релігійною ознакою. Частина мордви до 1253 року прийняла мусульманську віру, отож потрапила під вплив Булгарського царства. Він ніде не виділив мордву в окрему державу, тому що "Мердас, яких Латини називають Мердиніс, і вони — Сарацини". Тобто — мусульмани. А та частина фінського етносу, яка зберегла свої язичницькі вірування, віднесена Рубруком до "країни Моксель" (вони їли свинину!!!). Саме ця частина фінського етносу — "країна Моксель" — мала до 1237 року свого "государя", який загинув у Німеччині.
Ось про що розповіли монети, знайдені в мерянській землі, коли ми їх зіставили з іншими достовірними історичними джерелами.
4. Інші вагомі розходження між мерянськими (фінськими) і київськими (слов'янськими) племенами, виявлені під час розкопок могильних поховань
Інші розходження між мерянськими та київськими племенами, виявлені під час розкопок курганних поховань, зведені заразом, бо ми про них уже говорили і ще будемо вести мову Тому повторюватися нема сенсу. Однак звести їх у єдиний ряд — необхідно.
Отже, які ще відмінні риси мерян і їхніх поховань виявлені російськими археологами в XIX столітті під час розкопок? Про що розповіли їхні роботи?
Саме факти, а не словоблудство:
а) єдність мерянських поховань (цвинтарів) протягом IX—XVI століть
Археолог О. С. Уваров у своїй праці "Меряни та їхній побут за курганними розкопками" чітко позначив спадковість мерянських поховань протягом тисячі років, тобто починаючи з VII по XVI сторіччя. Про що свідчили монети, знайдені в курганах.