Мінялися релігійні уподобання мерян, мінялися умови життя і принципи виживання самого фінського етносу, однак зберігалася вічна повага до могил предків і пам’ять про них. Які би потрясіння не випадали на долю фінської ростовсько-суздальської землі, племена не йшли з обжитого місця і продовжували ховати своїх мерців на тих самих цвинтарях. Навіть обживаючи сусідні землі, меряни завжди залишали "коріння" свого роду біля древніх могил. Історія європейських країн подібного не знає.
Це властиве лише фінському етносу Московії. Ось слова археолога О. С. Уварова: "Навколо найдавніших гробниць... розташовані могили менш древні. Такий загальний характер розташування курганів у мерянських цвинтарях, і цей характер зберігся... на всіх інших місцевостях... Чудовий приклад поваги й прив’язаності до могил предків" [4, с. 23].
Лише один народ міг ховати своїх предків (язичників і християн) багато сотень років на єдиних цвинтарях. До речі, іншої, не мерянської археологічної культури (XII—XVI століть) на території ростовсько-суздальської землі, у межиріччі Оки і Волги, історія та археологія не знають. Великий парадокс Московії! Тут можна лише поспівчувати московитам.
б) форма мерянських курганів
На цю тему будемо вести більш детальну мову в одному із наступних розділів. Однак відзначимо, що всі розкопані археологом О. С. Уваровим та його сучасниками кургани мали винятково круглу форму й були невисокі. На території давньої ростовсько-суздальської землі ніколи не знаходили і не розкривали курганів іншої форми, належних до XV століть.
Багато віддала б московська історична наука за відкриття на своїй материнській землі видовжених курганів. Позаяк такі кургани характерні для слов'янських поховань. Однак навіть натяку на що-небудь подібне в російській археології не існує. Хоча російські вчені мали в XIX столітті масу можливостей "знайти" що душі завгодно. Прорахувалися! Понадіялися на катерининську брехню. 7729 уваровських курганних поховань і кілька тисяч інших (приблизно стільки ж, як уваровських) курганних поховань, розкопаних у XIX столітті російськими археологами, мали винятково круглу форму. Переважно від 1 до 3,5 аршина у висоту і від 10 до 40 аршинів по нижній окружності. У той час, коли слов’янські поховання XV століть мали чітко виражену видовжену форму.
Ми ще послухаємо з цього приводу російського академіка О. А. Спіцина. Це був великий археолог-махінатор уже радянських часів.
в) примітивність мерянських жител і знарядь праці (VIII—XII століття)
Навіть у 1253 році посол короля Франції Людовика IX до хана Сартака (сина Батия) Вільгельм де Рубрук, відвідавши "країну Сартаха", написав: "Моксель... чисті язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах" [10, с. 88]. Тому й не дивно, що, розкопавши могильні кургани, О. С. Уваров так і не знайшов поблизу них великих мерянських міст і городищ, що належать до першого періоду мерянських поховань (VIII—XII століття). їх не існувало. Археологічні розкопки О. С. Уварова повністю відповідають свідченню Вільгельма де Рубрука. Правдиві свідчення історії, у нашому випадку — Вільгельма де Рубрука, відповідають правді археологічних досліджень, маємо на увазі — археологічні розкопки О. С. Уварова.
Природно, способові життя фінських племен VIII—XII століть відповідали й знаряддя праці. Це аксіома. Ось чому археологи, які працювали на недоторканому археологічному полі ростовсько-суздальської землі, повсюдно знаходили безліч кам’яних знарядь праці. Тобто — ознаку первісного стану суспільства. Тут ремствувати на яку-небудь упередженість нема рації. Маємо історично достовірну картину стану московита IX—XII століть, до появи в тій землі Юрія Довгорукого. До речі, у цьому нічого принизливого нема, тому що кожен народ проходив подібну стадію свого розвитку.
Однак нагадаємо читачам, на якому щаблі розвитку перебували київські слов’яни в X—XII століттях. Уже 1037 року в Києві князем Ярославом Мудрим був закладений величний собор Святої Софії. Можна уявити, яким рівнем інженерної думки та якими ремеслами необхідно було володіти будівельникам собору, щоб звести 13-главий храм із тристоронніми двоярусними галереями.
А тема шедеврів стародавньої мозаїки та малюнків, навіть у нашому контексті, вимагає особливої розмови...
То був період розквіту культури і писемності давньої Київської держави. Природно, та культура й писемність, та київська інженерна думка й майстерність ремісників були затребувані слов’янським народом давнього Києва, його жителями. Русичі-українці в IX—XII століттях, без сумніву були серед найперших у рядах європейських народів, куди притягли і московитів через 500—600 років. Утім, це вже інша тема .