Саме почавши "поєднання археології та історії", О. А. Спіцин ніяк не зміг "поєднати" роботи О. С. Уварова із "загальноросійськими літописними зводами". А так як йому ніколи не дозволили б зазіхати на "загальноросійські" літописні байки, він і написав, що, мовляв, "нас не можуть задовольнити" роботи О. С. Уварова. І взявся з них (розкопок) робити зовсім інші висновки. З'явився такий собі російський археологічний "чистильник", який сам "мало займався розкопками", однак вільно маніпулював роботами інших.
Нехай читачі не думають, що це мої домисли. Ні! Аби переконатися у справедливості моїх слів, ми вивчимо роботу О. А. Спіцина "Володимирські кургани", як то кажуть, уздовж і впоперек. Читачі побачать самі, до якої елементарної брехні опускався "радянський археолог", щоб приписати Московії "слов’янське походження". І цьому дивуватися не варто. З першої книги ми вже бачили, до якої ницості опускався лауреат Нобелівської премії А. І. Солженіцин, аби "обґрунтувати" свої домагання на українські та казахські землі. Це звичайна "мораль" російського шовініста. Йому завжди не вистачало чужої землі.
Відкриємо роботу О. А. Спіцина "Володимирські кургани" — звичайний спрощений переказ книги О. С. Уварова "Меряни та їхній побут за курганними розкопками". Стаття займає 88 сторінок і 8 рядків. На перших 23 сторінках "Володимирських курганів" подані наступні матеріали: одержання О. С. Уваровим дозволу на проведення археологічних робіт; перелік місць, де проводилися розкопки; повідомлення, ким і коли велися роботи; опис переліку розкопок, які провадили інші археологи, і матеріали, які використав у своїй книзі Уваров; повторне, самовільне сортування археологічного матеріалу за часом: "речі VIII—IX ст., кургани X століття, кургани XI—XII століть; "речі пізні й невідомі", як пише О. А. Спіцин.
Дуже важливо відзначити: подаючи чужий матеріал, О. А. Спіцин усвідомлено вносив власні критичні натяки і недомовки на адресу О. С. Уварова й П. С. Савєльєва, які особисто керували розкопками; робив безліч домислів типу: "Розкопки проводилися з помічниками, безсумнівно, недосвідченими, які навряд чи розуміли всю відповідальність роботи". Начебто О. А. Спіцину було відомо, як велися роботи, начебто він був більш значимим фахівцем в археології. Робив він і напівнатяки на некомпетентність О. С. Уварова: "Потрібні ретельне перевидання та переоцінка матеріалу, добутого розкопками Володимирських курганів" [11, с. 90]. І нарешті, він робить самовільні висновки, що повністю розходяться з висновками К. М. Тихонравова, який провадив розкопки біля села Васильки і ні єдиним словом не згадує про це. Послухайте: "У 1852 р. К. М. "Тихонравов розкопав 291 курган біля села Васильки Суздальського повіту, мабуть, з доручення гр. Уварова... Є покурганний опис цієї розкопки... Разом із Шіздиловим ці місця, мабуть, древні суздальські російські поселення" [11, с. 91].
І багато чого подібного. Хоча К. М. Тихонравов, П. С. Савельєв, О. С. Уваров та інші чітко зафіксували належність розкопок у с. Васильки фінському етносу (мері). При цьому, якщо О. А. Спіцин робив свої висновки абсолютно голослівно, то археолог О. С. Уваров свої висновки повністю обґрунтував.
Він зазначав: "Починаючи із самого берега Переславського, де головне первісне поселення називається Веськово, потім уздовж Нерлі й інших вод зустрічаються назви: Весь, Веська, Веслево, Вексіци; навіть сама назва Васильки (Васильки) є безперечно обрусіла форма такого ж кореня, від слова vesi , фінською — вода. Древні Фіни поклонялися воді, яку навіть персоніфікували у вигляді особливого божества, оспіваного в древніх рунах. Цікаво, що археологічні матеріали цілком підтвердили стародавність цих назв, які походять від фінського кореня vesi". [4. с. 13].
Я не стану описувати знахідок з курганів біля с. Васильки та с. Гніздилово. Нагадаю лише, що там було знайдено східні монети X століття, які свідчили про поховання кінця X—початку XI століття. Така відверта облуда "радянського археолога" про "суздальські російські поселення".
Підемо далі за статею О. А. Спіцина. На наступних 22 сторінках подані нумерація до наведених нижче малюнків і довільний текст до цієї нумерації типу: "№ 43. У Рум('янцевському) Муз(еї) немає. Кустеря. Аналогія в Гніздовському могильнику” і тому подібні. Всі ці вільні примітки О. А. Спіцина не мають нічого спільного з описовою частиною розкопок і щоденниковими записами археологів, крім місця виявлення.