Мені довго довелося шуїсати хоч найменшу зачіпку щодо цього. Зачищення матеріалу було проведено настільки ретельно, що практично не залишилося жодних слідів. Лише вивчаючи книгу авторів радянського періоду В. Д. Грекова й А. Ю. Якубовського "Золота Орда і її падіння", вдалося знайти підтвердження того давнього першого перепису. До речі, книга видана комісією Академії наук СРСР під особистою редакцією президента Академії С. І. Вавілова. І мова, як бачите, йшла не про розквіт і могутність Золотої Орди, а саме про "її падіння". Такі парадокси "сказання" російської історії!
Читаємо:
"Для першого перепису й збору данини Вату послав баскаків. Про цей перший перепис ми маємо лише натяки" [54, с. 221].
Отже, в ростовсько-суздальській землі за перші роки своєї влади хани Золотої Орди провели три переписи населення:
І перепис: 1237—1238 роки (хан Батий);
ІІ перепис: 1257—1259 роки (хан Берке);
ІІІ перепис: 1272 рік (хан Менгу-Тимур).
Читачі, очевидно, звернули увагу, як суттєво суперечать ці факти й діяння ханів Орди цинічним твердженням московитів про дикість і варварство завойовників. Це типове поводження великоросів — вихваляти себе й своє, а принижувати сусіда й супротивника за допомогою звичайної брехні, підтасуванням фактів і вимислів.
Не будемо нагадувати, яким чином на початку 1238 року хан Батий призначив Володимирським князем Ярослава Всеволодовича ("шапкозакидателя"), прийнявши від нього клятву на вірність, і 6-літнього сина Олександра, прозваного Невським, в аманати (заручники). Про це докладно мовилося в першій книзі.
Нагадаю лише: був князь Ярослав з міста, "що здалося на капітуляцію", Переславля-Заліського, який неабияк прислужився ханові Батию.
Отже, по лінії князівської колонізації мерянської землі ми коротко оглянули весь період перебування перших Рюриковичів у ростовсько-суздальському краї, їхні діяння, міжусобиці, середовище перебування, склад населення краю до перших кардинальних рішень хана Батия щодо зміни статусу самої землі й статусу князя.
Князі країни Моксель із 1238 року перетворилися на звичайних слуг хана і його влади, а сама територія ростовсько-суздальської землі разом із фінським етносом стала рядовим улусом Золотої Орди. Законодавчу й виконавчу владу у Володимирському улусі здійснював Великий Баскак, починаючи з 1238 року, з першого дня завоювання. Така правда історії.
7
Паралельно з князівською колонізацією країни Моксель відбувалася і її церковно-монастирська колонізація. При цьому необхідно знати: якщо князівська колонізація практично не мала жодного значення для встановлення "московської державності", то церковна колонізація фінських племен стала одним із головних факторів тієї "державності". Позаяк: "Російський народ одержав дві багатих історичних спадщини — монгольську і візантійську... співвідношення між впливом монгольським і візантійським у російській історії є співвідношення між порядком факту і порядком ідеї.
Монгольська спадщина полегшила російському народові створення плоті... держави.
Візантійська спадщина озброїла російський народ потрібним для створення світової держави ладом ідей" [56, с. 33].
Не більше й не менше!
Саме хани Золотої Орди та привілейована в Орді православна церква стали тими головними інструментами, завдяки яким з’явилися Москва, московити і сама Московська держава. Все інше, як то кажуть, додалося. І династія князів Рюриковичів — у тому числі. Хоча зазначимо: ханам Золотої Орди й на гадку не спадало що-небудь подібне. Однак їхні дії та рішення сприяли саме такому перебігу подій.
Розглянемо найбільш характерні дії та епізоди з життя православної церкви в ростовсько-суздальській землі, її владик і методи їхніх діянь. Пізнаємо саму суть тієї церкви й процес її зрощування з державною владою. Установимо, як саме дії православної церкви сприяли перетворенню фінських язичницьких племен на "плем’я московитів", а пізніше — на "великоросів". Розглянемо три головних періоди становлення православ’я в ростовсько-суздальській землі. Ось вони:
— період невпевненого просування (1073—1237);
— період відданого служіння Орді (1238—1354);
— період монастирського засилля (1354— 1505).
І. Період невпевненого просування церкви
Ми пам’ятаємо, що так звані "загальноросійські літописні зводи" нав’язували душу про двох єпископів ростовсько-суздальської землі — Феодора та Ілларіона, які нібито побували в ній до 1073 року.