Чепуруля заснула на кухонному столі, підклавши лапки під голову. Вона солодко проспала до ранку, а коли прокинулася о пів на дев’яту, озирнулася довкола і сказала сама до себе:
— Який рейвах! Нині буде велике прибирання!
19
Минуло п’ять хвилин після пробудження Чепурулі, і, хоч надворі було ще темно, одне за одним повідчинялися вікна, на кожному підвіконні громадилися матраци, покривала і ковдри, а по всьому будинку гуляв розкішний протяг, збиваючи тугими клубками пилюку.
Чепуруля взялася до прибирання. В усіх каструлях, які знайшлися у будинку, грілася на плиті вода; щітки, ганчірки та миски покидали насиджені місця у шафах та коморах, а поруччя ґанку прикрасила купа килимків. То було справді велике прибирання, найбільше з-поміж усіх! Мешканці зграйкою стояли на подвір’ї, не ймучи віри власним очам. Чепуруля метушилася, поралася і тут, і там; вона пов’язала голову рушником і заперезалася фартухом Мумі-мами, таким великим, що охопив її стан тричі.
Нюхмумрик зайшов до кухні за своєю гармонією.
— Вона на поличці над плитою, — кинула Чепуруля мимохідь. — Я поводилася з нею обережно.
— Можеш залишити її в себе на трохи, — не надто переконливо запропонував Нюхмумрик.
— Ні, забирай! — діловито заперечила Чепуруля. — Я собі куплю іншу. І дивися під ноги, тут всюди сміття.
Як приємно було знову взятися до прибирання. Чепуруля достеменно знала, де ховається пилюка. Сіра й м’яка, вона самовдоволено клубочилася по кутках пухкими жмутами і наївно гадала, що так буде завжди, ха-ха! Чепурулина мітла сягала всюди, вимітала з закутків личинок молі, павуків та сороканіжок, повзиків та шкрябликів найрізноманітнішого походження, а чудові ріки гарячої води з милом довершували справу. Добряче довелося побігати Чепурулі з відрами, але яким веселим враз стало життя!
— Терпіти не можу, коли жіноцтво береться до прибирання! — невдоволено буркотів Дядько-панько. — Чи хтось сказав їй, щоб не чіпала одежної шафи, де мешкає Пращур?
Але Чепуруля вже встигла поприбирати в шафі, до того ж, набагато старанніше, ніж деінде. Лише дзеркала не торкалася на внутрішній стороні дверцят шафи, його поверхня так і зосталася тьмяною.
Поступово шал прибирання заразив усіх, окрім Дядь— ка-панька. Кожному було дозволено помити вікно. Мешканці будинку носили воду, витріпували килимки, натирали підлогу, а зголоднівши, підмели усі знайдені в коморі недоїдки вчорашньої вечірки. Чепуруля ж нічого не їла, ні з ким не розмовляла — їй було не до таких дрібниць! Легка та гнучка, вона літала, немов вітер, по будинку, час від часу насвистуючи щось собі під ніс. Чепуруля була повсюдно, і тут, і там докладала рук, немов помщаючись за ті часи, коли її здолали страх та самотність.
«Що ж це зі мною сталося? — думала вона мимохідь. — Я сама була схожа на великий сірий клубок пилюки… Чому?» Але так і не змогла пригадати, чому.
Отак проминув увесь довгий чудовий день великого прибирання. На щастя, обійшлося без дощу. Коли посутеніло, все вже було на своїх місцях, усюди чисто й провітрено — будинок приголомшено дивився на світ вимитими блискучими шибками вікон. Чепуруля зняла з голови рушник, а Мамин фартух повісила на гачок.
— Ось так, — сказала вона. — А тепер я повернуся додому і поприбираю в своїй домівці. Давно вже час це зробити…
Усі сиділи на східцях ґанку. Було дуже холодно, але усвідомлення близької розлуки і швидких змін тримало їх вкупі.
— Спасибі, що ти прибрала дім, — зі щирим захопленням подякував Гемуль.
— Нема за що мені дякувати, — відповіла Чепуруля. — Я просто не могла інакше. Треба було мене підтримати… Я маю на увазі Мюмлю!
— Одне мені дивно, — зауважив Гемуль. — Іноді мені здається, що все, що ми говоримо, робимо, усе, що тут відбувається, уже було колись раніше… А вам? Ви розумієте, про що я кажу? Немає нічого нового під сонцем.
— А чому б мало бути інакше? — запитала Мюмля. — Гемуль завжди залишається гемулем, з ним постійно трапляються одні і ті ж пригоди. А Мюмлі, буває, полюбляють чкурнути, лиш би не прибирати! — Мюмля голосно засміялася, плескаючи себе по колінах.
— Ти завжди залишатимешся такою? — поцікавилася Чепуруля.
— Дуже на це сподіваюся!