Мумі-троль промовчав.
Він відчинив двері веранди. Умить посипалися іскри, коли крізь прочинені двері Дракончик вилетів надвір.
— Ой ні! — скрикнула Хропся. — Ти ніколи вже його не спіймаєш! Навіщо ти це зробив? Я навіть не роздивилася його до пуття…
— Можеш піти до Нюхмумрика й роздивитися, — відказав Мумі-троль, ледь стримуючись, щоб не заплакати від гіркої образи. — Він сидить у нього на плечі.
— О, мій любий синочку! — засмучено мовила Мама. — Мій маленький Мумі-тролю!
Нюхмумрик ледве встиг витягнути з води вудку, як прилетів Дракончик і сів йому на коліна. Звірятко аж звивалося від захоплення, що знову бачить Нюхмумрика.
— Ну що за день! — скрушно мовив Нюхмумрик, змітаючи Дракончика з колін. — Йди геть! Забирайся звідси! Лети додому!
Проте Нюхмумрик, ясна річ, знав, що проганяти його марно. Дракончик ніколи не забереться геть. І якщо йому не зраджує пам’ять, дракони живуть понад сотню літ. Нюхмумрик стурбовано дивився на крихітну блискучу істоту, яка щосили намагалася йому сподобатися.
— Звичайно, ти гарненький, — сказав Нюхмумрик. — Звичайно, я був би радий зостатися з тобою. Але ж зрозумій, Мумі-троль…
Дракончик позіхнув, злетів на Нюхмумрикового капелюха, згорнувся клубочком на його обшарпаних крисах і заснув. Нюхмумрик лише зітхнув, знову закидаючи вудку у річку. Новий поплавок, блискучий, яскраво-червоний, погойдувався на воді. Він знав, що Мумі-тролеві нині не до рибальства… Мара би вхопила таке життя…
Минав час.
Маленький Дракончик кілька разів вилітав на полювання за мухами, однак щоразу повертався, вмощувався на капелюсі Нюхмумрика й знову засинав. Нюхмумрик упіймав п’ять червоноперок і вужа, якого, однак, відпустив, бо той надто звивався та рвався з гачка.
Надвечір угорі за течією річки з’явився човен. Ним кермував молодий гемуль.
— Бере? — поцікавився він.
— Не дуже, — відказав Нюхмумрик. — Далеко прямуєш?
— Не дуже…
— Підпливи ближче, я дам тобі кілька рибинок, — запропонував Нюхмумрик. — Загорнеш їх у мокрий газетний папір, а тоді підсмажиш на вогні. Дуже смачно…
— А що дати тобі взамін? — запитав гемуль, який не звик отримувати подарунки.
Нюхмумрик засміявся і зняв з голови капелюха з сонним Дракончиком.
— Зроби добру справу — відвези ось цього якнайдалі й випусти у якомусь місці, де багато мух. Капелюха згорни так, щоб він був схожий на гніздо; ліпше запхати його під кущі, щоб дракона не турбували.
— Це дракон? — гемуль не йняв віри. — Він кусається? І часто його треба годувати?
Нюхмумрик увійшов до намету і повернувся з кавником. Напхав туди трохи трави, обережно поклав на дно Дракончика, затулив кавника накривкою.
— Запихатимеш мух через носик кавника, інколи наливатимеш по краплині води. Не лякайся, якщо кавник стане гарячим. Ось маєш усе необхідне, а за два дні зробиш, як я сказав…
— Висока плата за п’ять червоноперок, — сказав з квасною міною гемуль, відчіпляючи швартову мотузку. Човен поволі відносила течія.
— Не забудь, що я казав про капелюха, — гукнув Нюхмумрик йому навздогін. — Дракончик дуже його любить…
— Так-так, гаразд, — відповів гемуль і зник за вигином річки.
«Цей дракон добряче покусає його, — подумав Нюхмумрик. — Але так йому і треба!»
Мумі-троль прийшов до річки, коли сонце вже сідало.
— Привіт! — гукнув Нюхмумрик.
— Привіт! — відгукнувся Мумі-троль. — Щось упіймав?
— Небагато. Може, посидиш зі мною?
— Та я лише проходив неподалік… — пробурмотів стиха Мумі-троль.
Друзі замовкли, але то була нова, незвична мовчанка, прикра й ніякова. Врешті Мумі-троль не стримався, запитав:
— Він світиться у темряві?
— Хто?
— Дракончик, ясна річ! Я собі подумав: цікаво знати, чи світиться таке крихітне створіннячко у темряві?
— Справді не знаю, — сказав Нюхмумрик. — Піди додому й подивися…
— Але ж я його випустив! Хіба він не прилітав до тебе? — аж скрикнув Мумі-троль.
— Ні, не прилітав… — відповів Нюхмумрик, припалюючи люльку. — Такі крихітні дракончики роблять усе, щоб їм лишень заманеться. То одне, то інше… Досить їм угледіти жирну муху, забувають про все, що знали й любили. Отаке-то воно з драконами, як бачиш! Ніщо їх не може втримати…
Мумі-троль надовго замовк, а тоді таки сів у траву поруч з другом.
— Мабуть, твоя правда. Добре, що він собі полетів геть! Так… Можливо, це було найправильніше рішення… Послухай, у тебе новий поплавок. Гарний має вигляд у воді… Червоний!