Усе це цікавило Мумі-тата, скільки він себе пам’ятає, а тому, що про гатіфнатів не годилося розмовляти інакше, як натяками, він ніколи не міг довідатися, чи так це насправді.
Тепер же він тремтів аж до кінчика хвоста, напружено спостерігаючи, як човен підходить чимраз ближче. Гатіфнати не махали лапами у відповідь — де ж би вони могли опуститися до чогось такого буденного! — однак пливли, щоб підібрати його, у цьому не було жодного сумніву. З тихим шурхотом човен увіткнувся носом в прибережну жорству і завмер.
Гатіфнати повернули на Мумі-тата свої круглі безбарвні очі. Тато зняв капелюха і заходився їм щось пояснювати. Доки він говорив, гатіфнати погойдували у такт лапками, що збивало Тата з пантелику. Він заплутався у пишномовних виразах про небокрай та веранди, про свободу та чаювання, коли зовсім не хочеться чаю. Урешті знічено замовк, і гатіфнати перестали помахувати лапками.
«Чому вони мовчать? — знервовано думав Тато. — Невже не чули, що я казав, чи, може, вважають мене за дурника?»
Він простягнув лапу і видав привітний звук із запитальною інтонацією, та гатіфнати навіть не ворухнулися. Поступово їхні очі стали такими ж жовтими, як небо. Тато сховав лапу і незграбно вклонився.
Гатіфнати водночас підхопилися і також надзвичайно урочисто схилились у поклоні.
— Дякую, — сказав Тато.
Він більше не робив спроб порозумітися з гатіфнатами, просто заліз до човна і відштовхнувся від берега. Тепер небо було таким же гаряче жовтим, як і тоді, давно-давно. Човен поволі розвертався, націлюючись у відкрите море.
Тато Мумі-троля ще ніколи в житті не почував себе таким спокійним та абсолютно всім задоволеним. Справді, так приємно, коли не треба нічого казати, нічого пояснювати ні собі, ні іншим, а просто сидіти в човні, слухати, як плюскочуть хвилі під днищем, і дивитися вдалину, де море зливається з небокраєм.
Коли берег зник з очей, над морем зійшов круглий і жовтий місяць уповні. Татові ще не доводилося бачити такого великого і такого самотнього місяця. І колись він не розумів, що море може бути таким безмежним і могутнім, яким він його зараз побачив.
Раптом Мумі-тато збагнув, що найсправжніше і найпереконливіше у світі — це місяць, море і човен з трьома мовчазними гатіфнатами. А ще крайобрій, звичайно, — ген там, над морем, з неперевершеними пригодами та безіменними таємницями, які чекали на нього тепер, коли він нарешті здобув свободу.
Тато вирішив стати таким мовчазним і загадковим, як гатіфнати. Маломовні особи завжди мають повагу серед оточення, якому здається, ніби мовчун знає про все на світі і живе неймовірно цікавим життям.
Мумі-тато глянув на гатіфната, який стернував під місячним сяйвом. Татові закортіло сказати гатіфнатові щось товариське, щось таке, що одразу ж виявило б у ньому однодумця. Але він промовчав. Зрештою, йому не спало на думку нічого достатньо… гм… нічого такого, що гідно прозвучало би…
Що це Мюмля розповідала про гатіфнатів? Одного разу навесні, за обідом? Що вони ведуть розпутне життя. Мама Мумі-троля ще тоді обурилася, мовляв, навіщо молоти дурниці… А Маленька Мю надзвичайно зацікавилася і захотіла негайно знати, що воно означає — «розпутне життя». Наскільки пригадував Тато, ніхто так і не зумів до пуття розтлумачити, як поводять себе ті, хто веде розпутне життя. Можна припустити, що загалом вільно і нестримно…
Мама сказала, що не вважає розпутне життя приємним, у Тата ж були з цього приводу певні сумніви.
— Розпутне життя якось пов’язане з електрикою! — була твердо переконана Мюмля. — А ще гатіфнати вміють читати чужі думки, а це не є добре…
Потім розмову перевели на інше.
Мумі-тато кинув швидкий погляд на гатіфнатів. Ті знову замахали лапками. «Який жах!.. — подумав він. — Невже вони за допомогою лап відчитують мої думки? І тепер образилися…»
Тато гарячково намагався викинути з голови усі думки, стерти їх геть, забути все, що коли-небудь чув про гатіфнатів, але це було нелегко, бо саме тієї миті Тата не цікавило ніщо інше. Якби ж то він міг заговорити! Розмови так гарно відволікають від думок!
Проте ліпше не стане, якщо він відкине великі та небезпечні думки, а спробує рятуватися дрібними, доброзичливими. Гатіфнати могли би вирішити, що вони помилилися в ньому, що насправді він звичайнісінький домашній татко…