Коли ялинка була вже прибрана, повз них знову — на цей раз у протилежному напрямку — промайнула на санках-штовханках Тітка Гемуля. Вона квапилася ще більше, якщо таке можливо…
— Погляньте на нашу ялинку! — гукнув Мумі-троль.
— Дайте спокій! — відбуркнула тітка Гемуля. — Та що з вас взяти — ви завжди були диваками! Я поспішаю… Треба приготувати святкову вечерю для Різдва.
— Вечерю… для Різдва… — спантеличено повторив Мумі-тато. — То Різдво ще й їсть?..
Та Тітка Гемуля не слухала.
— Невже ви думаєте, що можна обійтися без різдвяної вечері? — нетерпляче кинула вона і, відштовхуючись лапою, з’їхала униз схилом.
Усеньке пообіддя Мумі-мама поралася на кухні. Перед самим смерканням різдвяна вечеря була готова. Мама розставила її у маленьких мисочках навколо ялинки. Був там морс і квасне молоко, пиріг з чорницями і яєчний лікер та ще всяка всячина, яку так полюбляє родина Мумі-тролів.
— Гадаєте, Різдво дуже голодне? — непокоїлася Мумі-мама.
— Навряд, чи голодніше за мене, — тужно відповів Тато. Він сидів у снігу, загорнувшись ковдрою по самі вуха, і мерз. Але ж усі малі створіння повинні бути дуже й дуже ввічливими з могутніми силам природи.
Унизу, в долині в усіх віконцях засвічувалися вогні. Світелка миготіли й попід деревами, у кожному гніздечку поміж гіллям. Мерехтливе світло шугало туди й сюди понад снігом. Мумі-троль зиркнув на Тата.
— Так і зробимо, — кивнув Мумі-тато. — Про всяк випадок…
Мумі-троль подався до будинку й позбирав усі свічки, які лиш міг знайти. Він повтикав їх у сніг довкола ялинки, обережно позапалював одну по одній, аж вони яскраво запалахкотіли, щоб умилостивити темряву та Різдво.
Поступово у долині стало зовсім тихо. Напевно усі позачинялися вдома, чекаючи, коли ж насуне небезпека. Лише одна самотня тінь блукала поміж деревами — то був Гемуль.
— Агов! — тихенько гукнув Мумі-троль. — Воно скоро прийде?
— Не заважай! — роздратовано буркнув Гемуль, увіткнувшись носом у довгий список, в якому вже майже всі записи були перекреслені.
Він сів біля однієї зі свічок і заходився перечис— лювати.
— Мама, тато, Капаруля, — бурмотів він. — усі кузини… найстарший їжак… малим нічого не треба. Торік Чмих мені нічого не дарував… Рюмса і Мудрик, Тітка… Мені голова йде обертом!
— У чім справа? — злякано запитала Хропся. — З ними щось трапилося?
— Подарунки! — вибухнув Гемуль. — З кожним новим Різдвом потрібно щораз більше подарунків.
Тремтячою лапою він зробив позначку хрестиком у своєму списку і поквапився далі.
— Почекай! — загукав йому вслід Мумі-троль. — Поясни… А твої рукавиці…
Але Гемуль уже зник у темряві, як і всі ті, хто квапився і шалено хвилювався перед приходом Різдва.
Родина Мумі-тролів і собі мовчки подалася до будинку — шукати подарунки. Мумі-тато вибрав свою найліпшу блешню на щуку, яка лежала у гарненькій коробочці. Написав на ній «Для Різдва» і поклав у сніг. Хропся зняла з ніжки золотий браслетик, важко зітхнувши перед тим, як загорнути його у сріблястий папір. Мумі-мама вийняла зі своєї найпотаємнішої шухляди книжку з кольоровими малюнками, єдину книжку з ілюстраціями в усій долині. Те, що загорнув у святковий папір Мумі-троль, було таким гарним і таким особистим, що він нікому його не показав. Навіть згодом, навесні, Мумі-троль нікому не признався, що то був за подарунок.
Потім усі вмостилися у снігу під ялинкою, очікуючи приходу катастрофи.
Минав час, однак нічого не траплялося.
Лише маленька Крихітка, яка вдень пила чай на веранді Мумі-тролів, виткнула мордочку з-поза дровітні. Вона привела з собою усіх своїх родичів і друзів родичів, таких же крихітних, сіреньких, змерзлих та збідованих, як вона сама.
— Веселого Різдва! — знічено прошепотіла Крихітка.
— Ти, правду кажучи, перша, хто вважає Різдво веселим, — сказав Мумі-тато. — Хіба не боїшся того, що станеться, коли воно прийде?
— Воно вже тут, — ледь чутно пролепетала Крихітка, примощуючись на снігу разом з родичами. — Можна поглянути? У вас така красуня-ялинка!
— І стільки смачного… — мрійно озвався один із родичів Крихітки.
— І справжні подарунки, — додав інший.
— Усе своє життя я мріяла побачити таке зблизька, — підсумувала сказане Крихітка і зітхнула.
Запала тиша. Полум’я свічок навіть не миготіло — надворі була тиха ніч. Крихітка і її родичі теж принишкли. Відчувалося їхнє захоплення, зачудування, відчувалося щораз сильніше… Зрештою, Мумі-мама присунулася до Тата і шепнула йому до вуха: