«То ж настав новий місяць, — подумав він. — Треба загадати бажання!»
Він ледь не забажав собі того, що й завжди: нової пісні або — як це час до часу бувало — нової мандрівки. Та враз схаменувся і загадав: знайти Ті-ті-уу!
Нюхмумрик тричі крутнувся, перетнув галявину і, увійшовши до лісу, рушив через горбистий кряж. Раптом у кущах зашаруділо щось брунатне і кошлате.
— Ті-ті-уу! — тихенько покликав Нюхмумрик. — Я повернувся, щоб побалакати з тобою.
— О, привіт! — виткнувся з нетрів Ті-ті-уу. — Це добре, бо я зможу показати тобі свій витвір — іменну табличку. Поглянь! На ній — моє нове ім’я, а висітиме вона на дверях, коли у мене з’явиться нова домівка.
Крихітка простягнув шматок березової кори з видряпаним на ній іменем і поважно вів далі:
— Гарно, правда ж? Усі просто в захопленні!
— Дуже гарно, — погодився Нюхмумрик. — У тебе буде власна домівка?
— Звичайно! — аж променів Крихітка. — Я пішов з дому і розпочав серйозне життя. Це так цікаво! Розумієш, доки в мене не було імені, я гасав собі довкруги і сприймав речі лише в загальних рисах, події шмигали повз мене — інколи небезпечні, інколи безпечні, але ніколи нічого справжнього! Розумієш?
Нюхмумрик спробував щось сказати, але Крихітка не дав йому й слова вставити.
— А зараз я вже персона! І всі події щось уже означають, бо відбуваються не десь там собі, а стосуються мене, Ті-ті-уу. А Ті-ті-уу бачить речі так чи інак, якщо ти розумієш, що я маю на увазі…
— Звичайно, розумію, — сказав Нюхмумрик. — Це чудово!
Ті-ті-уу кивнув і знову заходився порпатися в кущах.
— Знаєш, — знову озвався Нюхмумрик, — я таки провідаю Мумі-троля. Я майже певний, що трохи вже за ним скучив.
— Он як! Скучив за Мумі-тролем? Ясна річ…
— Якщо хочеш, — вів далі Нюхмумрик, — я можу тобі пограти… Або розповісти якісь історії…
Крихітка визирнув з-поза кущів:
— Історії? Так-так, звичайно… Може, увечері… Ти вже вибач, але зараз я трохи поспішаю…
Світло-брунатний хвостик шмигнув у хащі вересу, зник на мить з очей, а потім віддалік з’явилися вушка Ті-ті-уу, він радісно загукав:
— Мої вітання Мумі-тролеві! А я мушу поквапитися жити, вже й так багато часу змарнував!
І вмить пропав.
Нюхмумрик почухав потилицю.
— Отак, — мовив він. — Отакої… Он воно як…
Він ліг горілиць у мох і задивився у весняне небо — блакитне просто над головою й зеленкувате, наче море, понад кронами дерев. Десь під капелюхом заворушилася його мелодія, у якій було сподівання, трохи більше весняної мрійливості, а найбільше — нестримної радості від самотності.
Жахлива історія
Майже наймолодший Мудрик скрадався вздовж паркану. Часом він завмирав, розглядаючи крізь штахети ворога, а тоді крався далі. За ним повз його ще менший братчик.
Добравшись до грядок з яриною, Мудрик ліг на живіт і, звиваючись, поповз поміж листками зеленого салату. То була єдина можливість. Ворог мав усюди своїх нишпорок, навіть у повітрі.
— Я почорнів, — заскиглив братчик.
— Замовкни, якщо тобі життя дороге! — шепнув Мудрик. — Чого ж ти сподівався від торф’яного болота? Поголубіти?
— Це не болото, а салат, — заперечив братчик.
— Ти дуже скоро станеш дорослим, якщо й далі так будеш поводитися, — сердився Мудрик. — Таким, як мама і тато. Так тобі й треба! Будеш чути і бачити, як чують і бачать усі, тобто нічого не чутимеш і не бачитимеш. Тут тобі й капець!
— Ага, — буркнув Братчик і заходився їсти землю.
— Земля отруєна, — коротко кинув Мудрик. — Усе, що тут росте, також отруєне. Тепер вони нас помітили… А все через тебе!
Двоє розвідників летіли на них з горохового поля, але Мудрик швидко їх убив. Задихаючись від хвилювання, він зсунувся у канаву і принишк, немов жаба. Мудрик так напружено прислухався, аж вуха тремтіли, а голова ледь не лускала. Інших нишпорок не було чути, але вони йшли, поволі повзли травами. Травами прерій! І їх не злічити.
— Я хочу додому, — почувся голосок Братчика з-понад краю канави.
— Ти більше ніколи не потрапиш додому, — зловісно мовив Мудрик. — Твої кості побіліють на просторах прерій, а мама з татом виплачуть усі сльози, доки не потонуть у них. Ні від кого нічого не зостанеться, лише гієни витимуть над усім…
Братчик розтулив рота, набрав духу і заревів.
Мудрик зрозумів, що той ревіти буде довго. Тому дав спокій малому і поповз далі канавою.