Тато підхопив кошики і поквапився уперед, прямуючи вересовим килимом до свого маяка.
Перед ними вигнула спину прадавня неприступна гора з сірими зухвалими, стрімкими урвищами, помережаними розколинами, що громадилися одне понад одним.
«Тут усе надто велике, — подумала Мумі-мама. — А може, то я надто маленька…»
Лише стежина була такою ж маленькою та невпевненою, як вона сама.
Родина Мумі-тролів обережно дряпалася поміж скелями, всі одночасно досягли вершини, де, чекаючи на них, стояв на своїх важких бетонних ногах маяк.
— Ласкаво просимо додому! — урочисто проголосив Мумі-тато.
Погляди дряпалися угору, щораз вище. Маяк губився у високості, він був велетенський та цілком білий — неймовірне видовище! Ген угорі з запаморочливою швидкістю металася туди й сюди хмаринка наляканих ластівок.
— Мені млосно, — ледь чутно пролепетала Мумі-мама.
Мумі-троль глянув на Тата. Тато урочисто піднявся східцями і простягнув лапу до дверей.
— Вони зачинені, — сказала з-поза його спини Маленька Мю.
Мумі-тато обернувся, здивовано витріщившись на крихітку.
— Зачинено, — повторила Мю. — Ключа немає.
Тато поторгав за клямку. Покрутив нею на всі боки.
Погупав у двері, копнув їх ногою. Зрештою, відступив крок назад і роззирнувся.
— Ось цвяшок, — мовив він. — Цвяшок, без сумніву, для ключа. Бачите! Мені ще ніколи не доводилося чути, щоб хтось не повісив ключа на місце, зачиняючи двері. Надто коли йдеться про наглядача маяка…
— Може, ключ під сходами? — озвався Мумі-троль.
— Там його теж немає.
— А тепер помовчте, — попросив Мумі-тато. — Ані слова… Мені треба подумати.
Він видряпався на вершину гори і сів, повернувшись носом до моря.
Рівно й спокійно пролетів понад островом південно— західний вітер, потепліло. То був дуже сприятливий день, досконалий день для того, щоб прийняти маяк у своє володіння. Татові аж смоктало в животі від розчарування, він ніяк не міг позбирати докупи свої думки. Ключ може висіти на цвяшку або лежати під сходами — інших місць не буває. Навколо все було гладке і голе, ні тобі причілка над дверима, ані підвіконня, ані пласких каменів перед сходами.
Татові думки втомилися, він весь час усвідомлював, що родина у нього за спиною, затамувавши подих, чекає на його рішення. Зрештою, він гукнув через плече:
— Мені треба трохи поспати!
Зазвичай проблеми вирішуються уві сні. Голова ліпше працює, якщо їй дати спокій. Мумі-тато згорнувся клубком в одній із розколин, натягнув на очі капелюха і з небаченою легкістю поринув у благодатну темряву сну.
Мумі-троль зазирнув під сходи.
— Тут лише мертва пташка, — сказав він.
То був маленький крихкий скелет, геть вибілений часом. Мумі-троль поклав його на східці, звідки його здмухнув вітер і покотив схилом.
— Я багато таких бачила внизу, у вересі, — зацікавилася Маленька Мю. — Це нагадує мені про Помсту Забутих Кісток. Надзвичайна історія!
На якийсь час вони замовкли.
— Що тепер буде? — порушив мовчанку Мумі-троль.
— Я згадую того рибака, якого ми зустріли вночі, — озвалася Мумі-мама. — Мабуть, він живе десь на острові. Може, щось знає… — Мама розв’язала мішок з постіллю і витягнула звідти червону ковдру. — Накрий Тата, — попросила вона. — Не годиться спати на голій скелі. Потім можеш обійти острів і пошукати рибака. На зворотному шляху набери, будь ласка, трохи озерної води. Мідний кавник лежить у човні. І картопля теж.
Приємно було чимось зайнятися. Мумі-троль повернувся спиною до великого замкненого на ключ маяка і побрів островом. Біля підніжжя гори панувала літня тиша, на схилах ніби застигли у русі червоні хвилі квітучого вересу. Земля була твердою та гарячою. Гарно пахли квіти, але не так, як вдома, у садку.
Лише тепер, опинившись на самоті, Мумі-троль міг по— справжньому побачити острів, принюхатися до нього, відчути його на дотик, прислухатися, нашорошивши вушка. Хоч навколо монотонно шурхотіло море, острів здавався тихішим, ніж Долина Мумі-тролів, цілком мовчазним і страшенно старим.
«До нього нелегко достукатися, — подумав Мумі-троль. — Це острів, який хоче, щоб йому дали спокій…»
Посеред острова вересова лука збігала до маленького зеленого болітця, а потім знову видряпувалася вгору схилом, зникаючи серед присадкуватих ялинок та карликових берізок. Так незвично мешкати у місцевості, де немає жодного високого дерева. Уся рослинність тут була низькорослою, плазувала, притискаючись до землі, натужно переповзала через гору. Мумі-тролеві здалося, що зараз і йому доведеться рачкувати, зробившись зовсім маленьким. І він щодуху побіг до мису.