Мумі-татові снилося, ніби він біжить нескінченними сходами. Темрява, яка його оточувала, лопотіла сотнями крил, безмовні птахи шугали навколо нього, східці скрипіли, подаючись під його лапами. Сходи стогнали, а йому було спішно, дуже спішно. Він мав запалити маяк, доки ще не стало надто пізно. Неймовірно важливо запалити його. Сходи ставали дедалі вужчими, ось уже під лапами забряжчали залізні лиштви, нарешті він вибрався нагору до ліхтаря, який чекав на нього у своєму скляному корпусі. Сон сповільнився, тато навпомацки пробирався вздовж стіни, шукаючи сірники. Великі сферичні кольорові шиби перегородили йому шлях. У них віддзеркалювалося море, у червоному склі хвилі спалахували, немов у вогні; крізь зелене скло море здавалося смарагдовим — холодне чуже море, ніби десь на місяці або й зовсім поза реальним виміром. Час неймовірно притискає, однак усе розгортається повільно, щораз повільніше. Тато зашпортався за газові балони, і ті покотились долівкою. Балони котилися на нього, наче хвилі, знову звідкілясь взялися птахи, б’ючись крильми у скло — усе ставало Татові на перешкоді запалити маяк. Тато голосно закричав від страху. Враз кольорові шибки розсипалися навколо нього міріадами осколків, море здійнялося над маяком, і Тато почав падати, глибше, ще глибше… Він прокинувся на підлозі з головою, замотаною ковдрою.
— Що трапилося? — схвилювалася Мама Мумі-троля.
У кімнаті, по вінця залитій з чотирьох вікон нічною синявою, було тихо й спокійно.
— Мені наснився жахливий сон, — відповів Тато.
Мама встала, підклала кілька сухих скіпок у піч.
Вони спалахнули й освітили темряву жовтими тремкими сполохами.
— Зроблю тобі канапку, — вирішила Мама. — Погані сни — то звична річ на новому місці.
Мумі-тато сидів на краю ліжка й наминав канапку; страх поступово минав.
— Не думаю, що справа в кімнаті, — мовив він. — Напевно, ліжко винувате, саме воно навіює страшні сновидіння. Доведеться змайструвати нове.
— Я теж так гадаю, — підтримала його Мама. — Ти зауважив, що чогось бракує? Не чутно шелесту лісу…
Мумі-тато прислухався. Навколо острова жебоніло море. Татові і Мамі пригадалося, як удома шелестіли дерева вночі.
— Загалом звуки приємні, — сказала Мама, натягаючи ковдру на вуха. — Хоча й інакші… Сподіваюся, нічого поганого тобі вже не насниться?
— Навряд… — відповів Тато. — Завжди корисно з’їсти уночі канапку.
Розділ третій
Західний вітер
Мумі-троль та Маленька Мю лежали на сонці й розглядали хащі перед собою. Деревця тут були низькорослі й переплетені поміж собою — маленькі злючки-ялинки та ще менші карликові берізки, які все своє життя боролися з буревіями. Вони тісно тулилися, щоб захистити одне одного; верхівки перестали рости, зате гілки чіплялися землі, де тільки могли до неї досягнути.
— Не уявляю, як вони можуть бути такими злюками, — захоплено сказала Маленька Мю.
Мумі-троль зазирнув під густе сплетіння незборимих деревець, де покручені стовбури звивалися, немов гадюки. Землю килимом вкривало повзуче ялинове гілля та бура глиця, а понад ними — печери та діри пітьми.
— Поглянь на он ту ялинку, — озвався Мумі-троль. — Вона тримає у своїх обіймах маленьку берізку, щоб захистити її.
— То ти так думаєш, — похмуро буркнула Маленька Мю. — Я ж думаю, що ялинка міцно ухопила її і не відпускає. Цей ліс саме такий — хапає і не відпускає. Мене не здивує, якщо там хтось сидить, і його скрутили ось так!
І Маленька Мю міцно стиснула лапками Мумі-троля за шию.
— Відпусти! — закричав, вириваючись Мумі-троль. — Гадаєш, це правда? Там хтось є?..
— Ти такий легковір! — зневажливо пирхнула Маленька Мю.
— А ось і зовсім ні! — боронився Мумі-троль. — Просто я відразу уявляю того, хто там сидить… Він стає таким справжнім… Я ніколи не знаю, коли кажуть правду, а коли потішаються наді мною! Ти правду кажеш? Там хтось є?
Маленька Мю засміялася, підводячись.
— Не будь дурним! — кинула вона через плече. — Бувай тим часом! Я побіжу на мис подивитися на отого рибака-забудька. Він мене зацікавив…
Коли Мю зникла з очей, Мумі-троль підліз ближче до чагарів і заглянув у хащу. Серце шалено гупало йому в грудях. Море заспокійливо шурхотіло, сонце пригрівало йому спинку.