— Рожеве і палісандрове дерево, — з глибокою насолодою пробурмотіла Мама і заходилася пиляти далі.
Інші члени родини звикли до Мумі-мами з пилкою у лапах, якої вже й майже видно не було з-поза стосу дров. Спершу Мумі-тато обурився і навіть хотів забрати у неї схил, який вона прилаштувала для дровітні, але Мама розсердилася:
— Це моє! Я теж хочу чимось бавитися! Урешті-решт стоси дров виросли так високо, що над ними виднілися тільки Мамині вуха. Але вона невтомно працювала і щоранку обходила острів, зносячи до дровітні нові уламки дошок, котрі викинуло море.
Того сірого, абсолютно безгомінного ранку Мумі-мама знайшла на піщаному пляжі мушлю. То була велика закручена мушля, рожева всередині, світло— брунатна з темними плямками зовні.
Мама невимовно зраділа і здивувалася, бо ж мушля лежала незамулена на піску, а вже тиждень не було припливу. А трохи віддалік знайшла ще одну, білу, з тих, якими прикрашають рабатки у садках. Одним словом, раптом виявилося, що весь берег всіяний мушлями й черепашками, великими й маленькими, та найдивніше те, що на одній із них червоними літерами було виведено: «На згадку про Західне узбережжя».
Мумі-мама ще більше здивувалася. Вона позбирала всі мушлі в поділ фартушка, а потім подалася до Тата, якийпротралював дно Чорного Ока, щоб показати йому свою знахідку.
Він сидів, перехилившись через борт човна. Згори і Мумі-тато, і човен з опущеними у воду веслами здавалися зовсім крихітними.
— Ходи сюди, я щось тобі покажу! — гукнула Мама.
Тато підігнав човна до мису.
— Поглянь, справжні мушлі! — тішилася Мама. — Вони лежали на піску, а ще вчора їх там не було.
— Дуже дивно, — зауважив Мумі-тато, вибиваючи люльку об камінь. — Це одна із загадок моря. Інколи мені аж дух перехоплює, коли я думаю про таємничі шляхи моря. Кажеш, мушлі лежали на піску, а вчора їх не було? Це означає, що море може піднятися на цілий метр лише за кілька годин, а потім знову відкотитися. Хоча у нас і не буває таких припливів і відпливів, як ото розповідають про тропічні моря. Дуже-дуже цікаво. Що ж стосується напису, то цей факт відкриває такі можливості, про які ми й не підозрюємо, — Тато серйозно глянув на Маму, а тоді додав: — Розумієш, тут треба добре поміркувати, я навіть, можливо, напишу дисертацію… про все, що пов’язане з морем, справжнім великим морем. Я мушу збагнути море. Причали, дороги, рибалка — все це для дрібноти, яка не переймається глобальними проблемами. Глобальними проблемами… — повторив Тато урочистим голосом, фраза мала дуже гарне звучання. — А ідея написання дисертації виникла у мене завдяки ось цьому Чорному Окові.
— Тут глибоко? — запитала Мумі-мама, вона ніяк не могла отямитись від зачудування.
— Неймовірно, — відповів Тато. — Лот ледь сягає дна. Сьогодні я підняв на поверхню бляшанку, а це підтверджує мої теорії.
Мумі-мама кивнула. За мить вона знову озвалася:
— Піду я, мабуть, у садок, пообкладаю рабатки черепашками.
Мумі-тато не відповів, бо думки його були далеко — він розмірковував над глобальними проблемами.
Десь приблизно у той самий час Мумі-троль спалював у кухонній плиті облуплену скриньку. Тепер, коли він пообдирав мушлі й черепашки, уже не було сенсу її зберігати. Мумі-троль знайшов скриньку у найдальшому закутку нижньої шухляди комода, до якого Мама уникала зазирати, вважаючи недоторканною власністю наглядача маяка.
Бляшанка була іржавою та дірявою, і нічого цікавішого за скипидар чи бензин у ній, мабуть, не зберігали. Однак вона була доказом. Чорне Око відігравало для моря роль сховку, його потаємної скрині. Мумі-тато з непохитною впевненістю вважав, що усе лежить на дні та чекає на нього. УСЕ — це усе, що завгодно. Він вірив: досить йому підняти на поверхню скарби — і він збагне море, все стане на свої місця. І він сам — також. Таке у нього було відчуття.
Тому він вперто зондував дно та міряв глибину посередині озера, в тому місці, яке він називав бездонним. «Бездонне», — шепотів він сам до себе, відчуваючи, як магія цього слова лоскоче йому нерви.
Здебільшого лот зависав на різній глибині, але це ставалося через те, що мотузці бракувало довжини, хоч як би її Тато не доточував. Дно човна було завалене обчухраним мотуззям, білизняними шворками, швартовими та якірними тросами — всім, що потрапляло Татові під лапи (хоча ті мотузки призначалися, звісно, для іншого, але така вже доля мотузок…).
Мумі-тато розвинув теорію про бездонну діру в озері, яка веде до центру землі, а Чорне Око — це кратер згаслого вулкану. Зрештою, він почав записувати свої міркування у старому зошиті з цератовою обкладинкою, знайденому на горищі. Кілька сторінок зошита були списані нотатками наглядача маяка — дрібними словами з великими проміжками. Здавалося, ніби папером проповз павучок.