— Вони летіли на світло маяка, — вів поволі Мумі-троль. — Птахи часто так роблять. І розбивалися на смерть…
— Наглядач, мабуть, кожного ранку підбирав їхні тільця і з кожним днем ставав щораз смутнішим. А одного чудового дня замкнув маяк і подався геть…
— Але ж це жахливо! — не стримався Мумі-троль.
— То було так давно, — відказала, позіхаючи, Маленька Мю. — А тепер маяк погас…
Мумі-троль журно глянув на неї.
— Не можна жаліти геть усіх, — буркнула Маленька Мю. — А тепер забирайся! Мені треба трохи зайнятися плетивом…
Вибравшись із чагарів, Мумі-троль розтулив лапу й поглянув на срібну підківку. Він нічого не сказав! Зберіг таємницю про морську лошичку.
Ночі були безмісячні, штормового ліхтаря не засвічували. Та Мумі-троль все одно ходив на піщаний пляж, бо не міг інакше, і завжди брав із собою срібну підківку та подарунки для морських коників.
За час нічних прогулянок очі Мумі-троля звикли до темряви, тож він одразу побачив лошичку, коли та виринула з туману, схожа на неземну істоту з казки. Затамувавши подих, він поклав підківку на пісок.
Темна постать, вигнувши шию і ніби пританцьовуючи, підійшла дрібними крочками ближче. Розсіяно, як це властиво жінкам, вона вступила у підківку, наче в черевичок, і завмерла, відвернувшись від Мумі-троля, — чекала доки срібна підківка приросте до копитця.
— Тобі пасує гривка, — тихенько промовив Мумі-троль. — Я маю товаришку з гривкою. Може, колись вона провідає мене тут… У мене багато друзів, які тобі сподобаються.
Маленька лошичка мовчала, не виказуючи жодного зацікавлення.
Але Мумі-троль не втрачав надії.
— Острови уночі такі гарні! Це Татів острів, але я не знаю, чи ми житимемо тут усе життя. Інколи мені здається, що острів нас не любить, але, може, це мине. Головне, що острів починає відчувати симпатію до Тата…
Але лошичка навіть не слухала. Її не цікавила його родина.
Тоді Мумі-троль висипав на пісок подарунки. Морська лошичка підійшла ближче, понюхала їх, та все ж не озвалася ні словом.
Нарешті він знайшов необхідні слова:
— Ти чудово танцюєш!
— Справді? — озвалася лошичка. — Ти мене чекав? Чекав?
— О, як я тебе чекав! — скрикнув Мумі-троль. — То було нестерпне чекання, я хвилювався за тебе, коли здіймався вітер… Я прагнув порятувати тебе від жахливих небезпек! Я маю власну домівку, і там висить твій портрет. Там ніколи не висітиме нічого іншого, окрім нього…
Морська лошичка уважно слухала.
— Ти найгарніша у світі! — вів далі Мумі-троль, та цієї миті завила Мара.
Вона сиділа десь у тумані і вила за світлом своєї ліхтарні.
Маленька лошичка сахнулася убік і зникла з очей у морі. Залишився тільки її сміх, ніби розсипалася низанка перлів.
Мара рішуче виплила з туману і попрямувала просто до Мумі-троля. Мумі-троль кинувся навтьоки. Однак цієї ночі Мара не спинилася на березі, вона брела за ним через увесь острів, вересовою лукою аж до підніжжя маякової гори. Мумі-троль бачив, як вона, схожа на велику сіру ляпку, дотрюхикала до підніжжя і, згорнувшись клубком, налаштувалася чекати.
Мумі-троль хряснув за собою дверима, вихопився нагору сходами, а в животі у нього аж пекло вогнем від страху — ось воно й сталося, Мара на острові!
Мама й Тато не прокинулися, у кімнаті панували тиша й спокій. Але крізь відчинене вікно досередини вповзала марудна тривога — острів спав неспокійно, крутився й бурмотів уві сні. Мумі-троль чув, як шарудять перелякані осики, враз розкричалися чайки.
— Не можеш заснути? — озвалася Мумі-мама.
Мумі-троль зачинив вікно.
— Я прокинувся, — мовив він, заповзаючи в своє ліжечко. Ніс у нього аж стерпнув від холоду.
— Похолодніло… — сказала Мама. — Як добре, що я наготувала багато дров… Мерзнеш?
— Ні, — відказав Мумі-троль.
Там, під маяком, сиділа Мара і мерзла. Вона так страшенно мерзла, що земля під нею вкривалася кригою… Ось знову найшло… Воно наповзало на нього, і годі його було струсити. Надто легко уявити собі істоту, яка ніколи не може зігрітися, яку ніхто не любить і яка нищить усе, чого лиш торкається. Це несправедливо! Чому саме йому суджено панькатися з цієї Марою, не комусь іншому! Її ж неможливо зігріти!
— Тебе щось засмучує? — знову озвалася Мама.
— Ні.
— Завтра знову буде новий довгий день, — втішала малого Мама. — Новий і неповторний від початку й до кінця. Приємно думати про це…
За якийсь час Мумі-троль відчув, що Мама заснула. Він квапно вимів з голови всі думки і почав бавитися у свою нічну гру. Якусь мить він вагався, що вибрати: Пригоди чи Акцію Порятунку. Зрештою, вибрав гру з порятунком, зараз вона видавалася актуальнішою. Він заплющив очі й очистив голову від зайвого, натомість викликав в уяві шторм.