Щоночі Мумі-троль ставив штормовий ліхтар у пісок і чекав, позіхаючи, доки Мара надивиться вдосталь на світло.
Вона влаштовувала собі справжній ритуал. Подивившись якийсь час на ліхтар, Мара починала співати.
Принаймні вона так вважала. Мара була переконана, що пронизливе жалібне виття, яке проникало повсюди і, здавалося, дзижчало навіть у голові та в животі, й було співом. Водночас вона повільно й важко розгойдувалася вперед і назад та лопотіла своїми спідницями, схожими на сухі зім’яті крила летючих мишей. Мара танцювала!
Не залишалося жодного сумніву — Мара насолоджувалася співом і танцем. Дещо смішний ритуал став дуже важливим для Мумі-троля. Він вирішив і собі дотримуватися його, а острів хай собі робить, що йому заманеться.
Острів тим часом щораз більше тривожився. Дерева тріпотіли й шепотілися, тремтіння прокочувалося довгою хвилею заростями вороніки, дикий овес шурхотів й хилився долі, немов намагаючись висмикнути коріння з землі й повіятися світ за очі. Саме тієї ночі Мумі-троль побачив щось таке, що налякало його.
То був пісок. Він рухався. Мумі-троль виразно побачив, як пісок заструменів з-під Мари. Він злякано струменів мерехтливими цівками, утікаючи від її великих лап, які, витанцьовуючи, затоптували землю у крижаний панцир.
Мумі-троль, не гаючись, вхопив штормовий ліхтар і сторчголов кинувся аварійним ходом до свого сховку в ялинові хащі. Там він пірнув у спальний мішок, затягнув замок-блискавку й спробував заснути. Та як не намагався він міцно заплющитися, перед очима все одно струменів пісок, утікаючи в море.
Наступного дня Мумі-мама викопала з твердого піщаного ґрунту чотири кущі шипшини. Кущики з небаченою впертістю, яка навіть трохи лякала, чіплялися корінням за камені й стелилися ниць скелями.
Мумі-мама вважала, що яскраво-червона шипшина дуже гарно дивиться на тлі сірих скель. Однак Мама, видно, не все врахувала, переносячи кущики до свого коричневого садочка. Висаджені рядком, вони мали дуже стривожений вигляд. Мама підсипала кожний кущик дрібкою землі, привезеної з дому, полила і трішки посиділа коло них, щоб їм не було дуже самотньо.
Саме тієї миті притупотів Мумі-тато з потемнілими від збудження очима і закричав ще здалеку:
— Чорне Око! Воно дихає! Поквапся, я тобі покажу!
Не чекаючи на Маму, він побіг назад. Мумі-мама, нічого не розуміючи, звелася на лапи й почимчикувала за ним услід.
Тато таки казав правду. Темна поверхня води поволі здіймалася і опускалася, здіймалася й опускалася, наче глибоко зітхаючи. Озеро дихало.
Маленька Мю притьмом скотилася з пагорба.
— Ага! — зраділа вона. — Нарешті щось відбувається! Острів ожив! Я давно цього сподівалася…
— Не базікай дурниць! — обурився Мумі-тато. — Острів не може бути живим. Ось море, то інша річ… — він замовк, затуливши рийку обома лапами.
— Що з тобою? — злякалася Мама.
— Не знаю, — відповів Тато. — Я ще не додумав думку до кінця… не встиг її упіймати…
Прихопивши зошит в цератовій обкладинці, він побрів з наморщеним чолом через гору.
Мумі-мама докірливо глянула на Чорне Око.
— Гадаю, — мовила вона, — що вже найвищий час для якоїсь порядної приємної виправи на природу. З перекускою.
І Мама подалася простісінько до маяка пакувати кошик. Запакувавши все необхідне для прогулянки, вона відчинила вікно й ударила в гонг. Мумі-мама стояла біля вікна, дивлячись, як уся родина на злам голови мчить до маяка. їй анітрохи не було соромно, хоч вона добре знала, що в гонг б’ють лише на випадок тривоги.
Ось Мумі-тато і Мумі-троль прибігли до маяка й стояли, задерши носи, схожі згори на великі груші. Мама, опершись лапами на підвіконня, визирнула надвір.
— Не хвилюйтеся! — гукнула вона бадьорим голосом. — Ніде не горить! Просто ми негайно вибираємося на пікнік!
— На пікнік? — зарепетував Тато. — Та як ти могла…
— На нас чигає небезпека! — крикнула Мама у відповідь. — Якщо ми негайно не виберемося на прогулянку, то усі збожеволіємо…
І родина влаштувала морську виправу. З величезною натугою вони витягнули «Пригоду» з Чорного Ока і, незважаючи на хмарну погоду та зустрічний вітер, попливли до найбільшого скелястого острівця на північному заході. Там родина сиділа, цокотячи зубами, на білих скелях, а Мумі-мама готувала каву на власноруч облаштованому між камінням вогнищі, як це робили у давнину по всьому світу. Усе зроблено належним чином: скатертина притиснута в чотирьох кутках камінцями, маслянка з покришкою, горнятка, строкаті купальні халати, схожі на велетенські квіти на скелях, і, звичайно, парасоля від сонця. Коли кава зготувалася, замжичив дощ.