Було вже майже темно, коли гармонію самотності порушив Мумі-троль. Він прибіг, ковзаючись на слизькому камінні, розмахував лапами, галасував, аж доки врешті почав гупати у вікно та викрикувати, що його Мама загубилася. Рибак лише усміхнувся і похитав головою — шибка була з надто грубого скла.
Вітер підганяв його у спину, коли Мумі-троль подався далі на пошуки Мами, перейшов убрід прибоєм на інший бік мису і попрямував убік вересової луки.
Враз Мумі-троль почув Татів голос, помітив гойдливе світло штормового ліхтаря, що дряпалося схилом гори. Тієї ночі острів повнився страхами, шепотами та згуками, земля ворушилася під лапами Мумі-троля.
«Мама загубилася, — стугоніла в його голові тривожна думка. — Вона була такою самотньою, що загубилася…»
Маленька Мю сиділа, скоцюрбившись, на краю камінного поля.
— Бачив? — запитала вона. — Каміння ворушиться!
— Що мені до твого каміння! — скрикнув Мумі-троль. — Мама загубилася!
— Мами просто так не губляться, — спокійно сказала Мю. — Десь собі заховалася… Пошукайте ліпше! Я теж сховаюся у затишному закапелкові, доки весь острів не сплив у море. Тут ще буде пекельна катавасія, повір мені на слово!
Ось вогник штормового ліхтаря добрів до Чорного Ока. Мумі-троль поквапився туди. Мумі-тато обернувся на звук його кроків, піднявши угору ліхтаря.
— Не могла ж вона послизнутися і…
— Мама вміє плавати, — урвав Тата Мумі-троль.
Якийсь час тато і син мовчки стояли, дивлячись одне на одного. За горою, на якій височів маяк, стугоніло море.
— Слухай, синочку, — раптом озвався Тато. — Де це тебе носить останнім часом?
— Та всюди потроху… — пробурмотів Мумі-троль, відводячи погляд.
— Я був страшенно зайнятий… — якось невпевнено мовив Тато.
Мумі-троль чув, як на камінному полі ворушилося каміння, з сухим хрускотом тручись одне до одного.
— Пошукаю ще в ялиннику, — сказав він.
Та саме тієї миті у вікні маяка спалахнули два вогники свічок — Мама повернулася додому.
Коли тато з сином увійшли до кімнати, Мама лагодила рушника.
— Де ти була? — не стримався Мумі-тато.
— Я? — невинним голосом перепитала Мама. — Погуляла трішки, щоб подихати свіжим повітрям.
— Навіщо нас так лякати, — докоряв Мумі-тато. — Не забувай, ми звикли до того, що ти вечорами вдома.
— Отож бо й воно, — зітхнула Мама. — Потрібне хоч якесь розмаїття! Ми надто звикли одне до одного, з дня на день одне і теж… Правда, любий?
Мумі-тато розгублено дивився на дружину, але вона лиш засміялася і знову взялася до шитва. Тато підійшов до настінного календаря, відмітив хрестиком п’ятницю, а внизу записав силу вітру того дня.
Мумі-тролеві здалося, що морська лошичка на малюнку змінилася. Море стало не таким блакитним, а місяць непомірно розрісся. Малий сів до столу і ледь чутно прошепотів:
— Мамо, я живу тепер на галявинці в ялиннику.
— Справді? — озвалася Мама. — Там гарно?
— Неймовірно гарно! Може, тобі захочеться коли— небудь провідати мене там?
— Залюбки! Коли підемо?
Мумі-троль швидко підвів погляд — Тато заглибився у свої записи в зошиті з цератовою обкладинкою.
— Зараз, — прошепотів він. — Цієї ночі.
— Ого! — здивувалася Мама. — А хіба не ліпше піти туди завтра, за дня, усім разом?
— Це не одне і те ж, — заперечив Мумі-троль.
Мама кивнула, знову взявшись за шиття.
Мумі-тато писав тим часом у своєму зошиті: «Чи можливо, щоб деякі факти змінювалися з настанням ночі? Дослідити це питання: як поводить себе море уночі? Спостереження: мій острів зовсім не схожий на себе вночі, тобто: а) чуються дивні звуки; б) без жодного сумніву, спостерігаються рухи».
Тато відірвав ручку від зошита, замислившись, а потім почав писати знову.
«У дужках: Чи можливо, щоб сильне почуття, скажімо, моє, могло змінити довколишнє середовище? Приклад: Я справді дуже хвилююся за Маму Мумі-троля. Дослідити це».
Тато перечитав написане й спробував думати далі, але думка вперлася, не бажаючи рушати з місця, тож Тато змирився й почалапав до свого ліжка. Та перш ніж натягти на носа ковдру, він сказав:
— Не забудьте ретельно погасити світло перед сном. Треба бути дуже обережними!
— Звичайно, любий! — пообіцяла Мама.
Коли Тато заснув, Мумі-троль взяв штормовий ліхтар, щоб присвітити Мамі в дорозі. Мама зупинилася посеред вересової луки, прислухаючись.