— Як справи? — гукнув Мумі-тато, зазирнувши під човен Рибака.
Рибак глянув на нього своїми ясними синіми очима. Він зовсім промок, але не поранився осколками віконного скла.
— Кави не бажаєте? — запитав Тато, перекрикуючи ревіння шторму.
— Не знаю, це було так давно… — голос Рибака був схожий на ледь чутний писк, що долинав десь здалеку. Мумі-татові стало раптом дуже його шкода: він був такий маленький, він ніколи не зуміє самотужки дістатися дому.
Тато випростався й глянув на Мумі-троля, здвигнувши плечем, мовляв, нічого тут не вдієш. Мумі-троль кивнув.
Вони рушили до краю мису, штормовий вітер приплескував їм вуха до потилиці, а в очах пекло від солоної води. Дійшовши до краю, вони зупинилися й задивилися на величні хвилі з шапками шумовиння, що спроквола і навіть урочисто здіймалися над ними, а потім знову відкочувалися у море.
— В усякому разі це гідний ворог! — вигукнув Тато, долаючи рев прибою.
Мумі-троль кивнув головою. Він не почув Татових слів, але зрозумів, що той мав на увазі.
Щось гойдалося в бурунах — то була скринька. Хвиля з шаленою швидкістю несла її вздовж мису з підвітряного боку. Скринька важко осідала в воді. Дивовижно, але іноді, щоб порозумітися, зовсім не треба слів. Мумі-троль увійшов у воду і віддався на волю хвилі, яка донесла його до скриньки, а на березі його чекав Тато, міцно упершись обома лапами в скелю, щоб зберегти рівновагу.
Ось Мумі-троль ухопив скриню за мотузяний перев’яз, вона була важкою. Мотузка на животі нап’ялася, Тато витягнув малого на берег. У житті Мумі-троля то була найзахопливіша й найнебезпечніша гра з тріумфальним завершенням. І він грав у цю гру разом із Татом!
Вони витягнули свій трофей на скелю. Велика гарна скриня іноземного походження анітрохи не постраждала. У ній були пляшки віскі з червоними та блакитними етикетками. Мумі-тато перевів погляд на море. Він дивився на своє море із захопленням та здивуванням водночас. Хвилі стали насиченого зеленого кольору, а гребінці призахідне сонце пофарбувало в багрянець.
Коли Рибак зміцнив свої сили ковтком віскі, його переправили на острів. Мумі-мама вже чекала на них, перекинувши через лапу стару одежу Наглядача маяка, яку вона знайшла у нижній шухляді комода.
— Мені ці штани не подобаються, — процокотів зубами Рибак. — Вони гидотні…
— Підіть за камінь й переодягніться! — звеліла Мумі-мама голосом, який не терпів жодних заперечень. — Яке це зараз має значення — гидотні штани чи ні? Вони теплі, а свого часу належали шановному Наглядачеві маяка, йому не було чого встидатися своєї одежини. Щоправда, він був сумний та невеселий…
Мама вклала одяг Рибакові в руки й підштовхнула його до каменя.
— Ми знайшли повну скриню віскі! — гордо повідомив Мумі-троль.
— Чудово! — зраділа Мама. — Неодмінно треба влаштувати виправу з перекускою…
— А тобі би тільки виправи влаштовувати! — засміявся Тато.
Невдовзі з-за каменя з’явився Рибак у вельветовій куртці та дуже поношених штанах.
— Одяг пасує вам, ніби на вас шитий! — вигукнула Мама. — А тепер ходімо додому, вип’ємо кави.
Мумі-тато зауважив, що Мама сказала «додому», а не «до маяка». Таке трапилося вперше.
— Ні-ні-ні! — аж скрикнув Рибак. — Туди я не піду!
Він з жахом глянув на штани і щодуху кинувся геть, углиб острова, а потім зник з очей за повзучим ялинником.
— Віднесеш йому згодом термос, — сказала мама Мумі-тролеві. — Сподіваюся, ви не кинули віскі десь на березі, щоб його знову забрало море…
— Не хвилюйся, — заспокоїв її Тато. — Це дарунок моря, а подарунки не відбирають…
Того вечора вони чаювали трохи раніше, ніж звично. Потім розклали складанку на картонній підставці, а Мама зняла з кухонної плити слоїк з карамельками.
— З нагоди такого незвичайного дня усі одержать по п’ять карамельок, — сказала вона. — Цікаво, чи Рибак полюбляє карамельки…
— Знаєш, — озвався Тато, — від тих карамельок, що ти приносила до сховку у скелях, мені завжди псувався настрій.
— Чого б це? — здивувалася Мумі-мама. — Ти ж любиш смугасті карамельки.
— Ет! — знічено засміявся Тато. — Мабуть, через те, що мої наукові дослідження не давали жодних результатів. Хтозна…
— Ви відчували себе повним дурнем! — встряла Маленька Мю. — А можна вважати дві карамельки за одну, якщо вони злиплися докупи? То ви тепер махнете лапою на ті дослідження?