— Так-так, пошукайте його неодмінно! — гукнула йому навздогін Маленька Мю. — Ану ж він зайнятий нині увечері…
Але Рибак зник. Можливо, заховався у ялиннику, принишк десь у хащах, поринувши у роздуми про свій день народження.
Мама вже спекла торт, і він красувався на столі з трьома свічками. Попід стелею висіли гірлянди, сплетені з китиць горобини та з ялівцю, а Маленька Мю принесла великий стрепехатий букет шипшини.
— Чого це ти притих? — запитала вона у Мумі-троля.
— А, так собі, думаю… — Мумі-троль викладав маленькі білі камінці навколо торта.
— Як тобі вдалося зігріти її? — зацікавлено запитала Маленька Мю. — Я була на березі тієї ночі, коли ти вже пішов… Пісок анітрохи не замерз!
— Звідки мені знати… — спаленів Мумі-троль. — Ти ж нікому про це не скажеш?
— Ха! — пирхнула Мю. — Хіба я пліткарка! Мене не цікавлять чужі таємниці, не кажучи вже про те, щоб їх розбазікувати по всіх усюдах… Зрештою, рано чи пізно, вони самі по собі виявляться… Цей острів приховує чимало таємниць, можеш мені повірити! І я знаю усі!
Вона зверхньо зареготала і втекла геть.
Мумі-тато, захекавшись від натуги, виніс нагору крученими східцями маяка оберемок дров.
— Твоя мама, — звернувся він до Мумі-троля, — не вміє тримати сокири, але пилкою орудує бездоганно. Я, напевно, зроблю більше місця у дровітні, щоб ми могли заготовляти дрова одночасно.
Тато скинув цурпалки перед кухонною плитою й запитав:
— Як гадаєш, може, подарувати Рибакові мого старого чорного капелюха? Навряд, чи я його ще носитиму…
— Звичайно, подаруй! — підтримав Тата Мумі-троль. — Ти ж маєш капелюха, якого тут полишив Наглядач маяка…
Мумі-тато кивнув і піднявся на маякову вежу, щоб пошукати за подарунковим папером. Він підняв порожню скриню, що лежала на газових бетонах, та так і завмер. Тато побачив на стіні вірша, якого раніше не помічав, вірша, написаного властивим для Наглядача маяка почерком — схожими на павучків закарлючками з великими проміжками між словами.
— прочитав Мумі-тато, —
«Це ж сьогодні, — вражено подумав Мумі-тато. — У Наглядача маяка теж сьогодні день народження… Ото диво!»
Він взяв трохи обгорткового паперу й зійшов залізною драбиною до кімнати.
Решта Татової родини жваво обговорювала варіанти, як би заманити Рибака до маяка.
— Він ніколи на це не погодиться! — рішуче заявила Маленька Мю. — Він боїться маяка… Десятою дорогою обходить його…
— Може, його чимось привабити? — запропонував мумі-троль. — Скажімо, чимось гарним? Може, заспіваємо йому?
— Та чи ви здуріли? — пирхнула Маленька Мю. — Тоді він гарантовано дремене геть!
Мама підвелася й рішуче ступила крок до дверей.
— Знаєте що? — мовила вона. — Я сама піду й запрошу бідолаху, як це робили колись, у старі добрі часи. Хай тільки Маленька Мю виманить його із хащі.
Коли вони прийшли до ялинника, Рибак сидів на узліссі з квіточками у волоссі. Він одразу зірвався на рівні ноги, з надією дивлячись на прибульців.
— Маємо за честь привітати вас з днем народження, — мовила Мумі-мама, присідаючи у реверансі.
Рибак поважно схилив голову.
— Ви перші, хто згадав про мій день народження. То мені велика честь…
— Ми влаштували для вас удома невеличке свято, — сказала Мумі-мама.
— На маяку?! — аж скрикнув Рибак, вмить попіснівши на обличчі. — Я туди не хочу!
— Послухайте мене, — спокійно переконувала його Мама. — Вам зовсім не треба дивитися на маяк. Гарно заплющіть очі і дайте мені лапку. А ти, Мю, побіжи, будь ласка, наперед і постав воду на каву. А ще запали свічки!
Рибак міцно заплющив очі й простягнув Мамі лапку. Мумі-мама обережно повела його вересовою лукою до маякової гори.
— А тут треба високо занести ногу, — попередила Мама перед східцями.
— Я знаю, — відповів Рибак.
Коли заскрипіли вхідні двері, він здригнувся, відмовляючись іти далі.
— Ми спекли торта й прикрасили кімнату, — вмовляла його Мумі-мама. — Приготували подарунки!
Мама перевела Рибака через поріг, вона поволі почали підніматися угору крученими сходами. Південно— західний вітер шаленів поза стінами маяка, інколи вів завивав, вриваючись у розбите вікно.
Мама відчула, як тремтить Рибакова лапка.