Ґері подивився на нього уважно. Стиснуті в кулаки руки він тримав на стегнах, яких наче не існувало, — здавалося, його джинси тримаються вертикально всупереч закону земного тяжіння.
— Послухай мене, синку. Скажу тобі три речі. Готовий?
Ронні кивнув. Вигляд у нього був такий, наче все почуте він хоче законспектувати.
— По-перше. Ви можете звати мене Ґері, Батя чи «йди сюди, старий ти сучий сину», але я вам не шкільний вчитель, тому ніяких містерів. По-друге. Я більше не хочу бачити на твоїй довбешці цю підарську шкільну кепку. І по-третє. Контрольна лінія буде завжди там, де я скажу. Тому що вона в моїй уяяяяяяві. — Щоб унаочнити свою думку, він постукав по запалій, вкритій опуклими венами скроні, а потім махнув рукою на призи, мішені та стійку, на яку спиралися ховрашки — лохи.
— Усе це — в моїй уяві. Будка уявна. Второпав?
Ронні не второпав, але енергійно закивав.
— А тепер скинь цю гівнявкувату кепку. Візьми собі козирок із написом «Джойленд» чи собакепку з веселим песиком Гові. Хай це буде твоїм завданням номер один.
Ронні зірвав з голови свою університетську бейсболку й сховав у задню кишеню штанів. Пізніше того ж дня (здається, протягом години) я побачив на ньому кепку з Гові, що її на говірці називали собакепкою. А після того як його три дні брали на кпини й називали зеленим, він відніс свою нову собакепку на паркувальний майданчик, знайшов місце, де розлилося мастило, і кілька хвилин по ній топтався. А коли знову надів на голову, кепка вже мала такий, як треба, вигляд. Ну, майже. Цілковито такого як треба вигляду Ронні Г’юстон не мав ніколи. Деяким людям просто-таки судилося довіку лишатися зеленими. Я згадав, як одного дня до нього підкотив Том і порадив трохи подзюрити на ту кепку — мовляв, то був би останній штрих, якого їй так бракувало. Та побачивши, що Ронні ладен це зробити, Том здав назад і сказав, що для досягнення того самого ефекту достатньо вимочити її в Атлантичному океані.
А тимчасом нас пильно розглядав Батя.
— До речі, про гарнюніх дамочок. Бачу, серед нас одна така є.
Ерін скромно всміхнулася.
— Голівудська кралечка, кицю?
— Так, містер Дін сказав, що я нею буду.
— Тоді тобі до Бренди Раферті. Вона тут заступник начальника і Мама для паркових дівчаток. Вона розпорядиться, щоб тобі видали гарнюню зелену суконьку. Скажи, що хочеш найкоротшу.
— Чорта з два, старий ви розпусник, — сказала Ерін і, коли він закинув голову і розреготався, одразу ж переливчасто розсміялася в унісон.
— Нахабна! Гостра на язик! А чи подобається це мені? Ще б пак! Коли не клацатимеш ховрашків, приходь до старого Баті, я знайду тобі якусь робітку… тільки спершу перевдягнися. Щоб мастилом чи тирсою не запацьоритися. Яволь?
— Так, — знову діловим тоном відповіла Ерін.
Батя Аллен глянув на свій годинник.
— Парк відчиняється за годину, дітки, будете вчитися і заробляти одночасно. Почніть з атракціонів. — Він по черзі показав пальцем на атракціони й назвав їх. Я зрадів, бо мені дісталося «Колесо Кароліни». — Можу відповісти на одне-два запитання, на більше часу нема. Хтось хоче щось спитати чи вже підете?
Я підняв руку. Він кивнув і запитав, як мене звати.
— Девін Джонс, сер.
— Хлопче, ще раз я почую, що ти мене так назвав, — вилетиш звідси.
— Девін Джонс, Батя. — Називати його «йди сюди, старий сучий сину» я ще був морально не готовий. Може, згодом, коли ми роззнайомимося ближче.
— Отак, — кивнув він. — Що в тебе на думці, Джонсі? Окрім цієї кучми рудого волосся?
— А що означає «карні-від-карні»?
— Це означає, що ти як старий Істербрук. Його батько працював на «карнавалах» — масових ярмаркових розвагах з атракціонами ще в часи Запорошеного казана[26], а його дід — ще тоді, коли показували шоу з фальшивими індіанцями і Великим вождем Йоулатча.
— Та ви приколюєтесь! — екзальтовано вигукнув Том.
Від холодного погляду, яким зміряв його Батя, Том трохи притих, хоча вгамувати його було в принципі непросто.
— Синку, ти знаєш, що таке історія?
— Е-е… Те, що було в минулому?
— Нє. — Він затягнув шнурівку на брезенті. — Історія — це колективне і предковічне лайно людської раси, величезна і щораз більша купа лайна. Ми стоїмо на її верхівці, але вже зовсім скоро нас накриють какашки прийдешніх поколінь. Ось чому одяг ваших батьків такий дивний на старих фотографіях, і це лише один приклад. Тому раджу вам, як людям, котрим судилося бути похованими під гівном дітей і правнуків, дарувати трошечки більше прощення.
Том розтулив рота (мабуть, хотів дотепно відповісти), та таки вирішив за краще помовчати.
26
Низка катастрофічних пилових бур, що сталися в преріях США та Канади протягом 1930—1936 рр. Інша назва — Брудні тридцяті.