Наступного дня перед обідом, залишивши потрібні для купання речі в коридорі, вона навідалась до Сімамури. Поки вона вагалася, сідати чи ні, Сімамура несподівано сказав:
— Порадь мені гейшу.
— Як це — порадь?
— Невже не зрозуміло?
— Ні. Я і гадки не мала, що хтось може з таким звертатися до мене. — Жінка ступила до вікна, глянула на гори, потім зашарілася й докинула: — У нас таких немає.
— Так уже й немає?
— Далебі немає, щиро кажу. — Жінка повернулась обличчям до Сімамури й сіла на підвіконня. — Гейшу не можна до чогось змусити. Кожна поводиться так, як їй до вподоби. І взагалі в готелях вам ніхто не зробить такої послуги, повірте мені. В найкращому разі можете когось покликати й самі про все домовитись.
— От я і довіряю це тобі.
— З якого дива?
— Гадаю, що ми друзі, і надалі ними залишимося. Тому й не пропоную тобі нічого.
— І це ви називаєте дружбою? — заворожена словом, наївно сказала жінка, а потім вигукнула: — Який жах! І ви посміли до мене звертатися з цим!
— А що тут такого? У горах людина оживає, набирається сили. От навіть з тобою я не можу спокійно сидіти й розмовляти.
Жінка опустила очі, замовкла. Сімамура майже був певний, що вона здасться перед його зухвалістю і згідливо кивне головою. Поки він стежив за теплими чарівними очима жінки під густими віями, обличчя її ледь відвернулося вбік і залилося рум’янцем.
— То кличте собі, яка вам подобається!
— Про що я тебе і прошу! Я тут уперше, зовсім не знаю, яка з них вродлива.
— Що значить — вродлива?
— Передусім молода. Тоді менша небезпека помилитись. Хотілося б і не дуже балакучу. А задумливу й охайну. Зрештою, якщо мені закортить поговорити, то покличу тебе.
— Я більше сюди не прийду.
— Не кажи такого.
— Не прийду, та й усе! Навіщо воно мені?
— Ти ж бачиш, я не збираюся тебе підмовляти. Мені досить і твого товариства.
— Справді?
— Якби між нами до чогось дійшло, то, можливо, наступного дня мені було б неприємно на тебе дивитися. Я щойно повернувся з мандрівки по горах і радий, що зустрів приязну людину. Тож навіщо мені тебе спокушати? Але ж як-не-як я подорожній…
— Може, й ваша правда.
— Таки моя. Коли б то була жінка, яка тобі не до вподоби, то, можливо, пізніше тобі не хотілося б зі мною зустрічатися. Інша річ, якби ти сама її порадила…
— Я вас не розумію! — Вона різко відвернулася, але відразу додала: — Хоча, може, у ваших словах і є частка правди.
— Такому знайомству завжди приходить кінець. Скоро набридає. Тож і я не сподіваюся на щось тривале.
— Ви, гості, всюди однакові. І там, у портовому містечку, звідки я родом, і тут, на мінеральних джерелах. — В голосі її забриніла щирість. — Гості — це здебільшого мандрівний люд. Я зовсім молода, але чого тільки не наслухалася! Найбільше западає в пам’ять той із них, хто й словом не прохопився про свою приязнь, хоч ти про неї здогадувалася. Такого гостя важко забути, навіть коли не один місяць мине. Найчастіше такий тебе і згадає та ще й листа напише.
Вона встала з підвіконня й неквапливо опустилась на мату. Здавалося, її думки витали в минулому, та за хвилину вона раптом згадала, що перед нею Сімамура.
В її голосі було стільки щирого почуття, що Сімамуру почало мучити сумління, ніби він її несамохіть ошукав.
Однак у Сімамури не було підстав ошукувати її. Жінка, видно, не була професійною гейшею. Сімамура звик шукати ласки тільки в таких жінок, що не залишали в нього відчуття провини. А в цієї не зважився. Бо була надто чиста. Ще коли вперше її побачив, то відчув: легковажна спокуса несумісна з образом цієї жінки.
Крім того, саме тоді Сімамура сушив собі голову, куди ж податися на відпочинок, як настане спекотливе літо, і тому мимоволі подумав: «А якщо приїхати в це селище на мінеральних джерелах з родиною? В такому разі ця жінка, — на щастя, не професійна гейша, — могла б товаришувати з дружиною і, щоб та не нудилася, навчати її танців». Отак цілком серйозно міркував собі Сімамура. В думці назвавши своє почуття до жінки дружбою, Сімамура ступив у неглибоку воду цього уявного броду.