Гори, незважаючи на свою чорноту, іноді раптом ставали білими від снігу. І тоді вони здавались прозорими й сумними. Між горами й небом зникала гармонія.
Сімамура поклав руку на шию жінки.
— Ти застудишся! Он як охолола.
Він спробував відтягти її від поруччя, але вона ще міцніше вчепилась за нього й захрипіла:
— Я піду додому!
— Іди!
— От тільки посиджу ще трошки…
— Тоді я піду скупаюся.
— Не треба. Побудьте тут.
— То зачини вікно.
— От посиджу ще трошки…
Селище наполовину ховалося за криптомеріями храмового гаю. Ліхтарі на станції — до неї від готелю десять хвилин автомобілем — так шалено миготіли, що, здавалось, от-от з дзенькотом луснуть від холоду.
Такої холоднечі Сімамура ще ні разу не відчував. Усе, до чого торкалися його руки, — жіноча щока, віконна шибка, власне ватяне кімоно, — було майже крижаним.
Холодком тягло й від мати, а тому Сімамура вирішив погрітися в купальні.
— Почекайте! Я з вами. — І жінка подалася слідом за ним.
Вона складала в кошик Сімамурину білизну, коли в купальню зайшов якийсь пожилець готелю. Помітивши жінку, що сховалась за Сімамурою, він збентежено промимрив:
— Ой, пробачте!
— Та нічого, заходьте. Ми підемо в оте відділення, — не довго думаючи, відповів Сімамура й, голий, з кошиком попрямував у суміжне жіноче відділення. Жінка пішла за ним. Хіба вони не могли б бути подружжям? Сімамура відразу, не оглядаючись, стрибнув у басейн. Від задоволення його аж поривало на сміх. Щоб стриматись, Сімамура нахилився до крана й голосно прополоскав водою рота.
Пізніше, вже в номері, вона підвела з подушки голову, покрутила мізинцем кучерики на скронях і мовила:
— Як же мені сумно!
Сімамурі спочатку здалося, що вона напіврозплющила свої чорні очі, та коли придивився, то побачив, що таке враження створювали її вії.
Жінка була така знервована, що цілісіньку ніч не склепила очей. Сімамура почув шурхіт обі й прокинувся.
— Вибачте, що я вас так рано збудила. Надворі ще темно. Гляньте! — Жінка вимкнула електричне світло. — Ви бачите моє обличчя?
— Ні, не бачу. Ще ж ніч!
— А ви пильніше придивіться. Ну що, видно? — Жінка відчинила вікно. — Ой, я забарилась. Уже розвиднюється. Час додому.
Стрепенувшись від ранкового холоду, Сімамура підвів голову з подушки. Небо було ще темне, а в горах уже наставав ранок.
— Чудово. Селянам тепер уже нічого робити на полі, тож ніхто рано не прокидається. Хіба що хто-небудь вирядиться на прогулянку в гори. — Жінка промовляла сама до себе й ходила по кімнаті, тягнучи кінець незав’язаного обі. — П’ятигодинним з Токіо нові гості не прибули. Отже, покоївки ще не скоро візьмуться до роботи.
Навіть після того, як жінка зав’язала обі, вона не могла заспокоїтися: то вставала, то сідала, то підходила до вікна й виглядала надвір. Тепер вона була схожа на нічного звіра, що з тривогою жде ранку. Здавалося, в ній пробудилася незвідана дика сила.
Тим часом у кімнаті посвітлішало — стало видно, як почервоніли жінчині щоки. Приголомшений тим яскравим рум’янцем, Сімамура запитав:
— Тобі не холодно? Ти така червона.
— Ні, не холодно. Просто пудра зійшла. Мені досить залізти під ковдру, як я одразу зігріваюсь, — сказала жінка і, повернувшись до дзеркала в головах, додала: — Нарешті розвидніло. Пора додому.
Сімамура поглянув на неї і зіщулився. В глибині дзеркала незайманою чистотою блищав сніг. На його тлі вимальовувались рум’яні щоки жінки. То була невимовної краси картина.
Сонце, здається, вже сходило, й сніг у дзеркалі запалав холодним блиском. Чорного, як смола, жінчиного волосся на сніговому тлі торкнулися фіолетові тони.
Мабуть, для того, щоб сніг не залежувався коло готелю, воду з басейну спускали по нашвидкуруч прокопаному рівчаку, й вона розливалася перед ґанком мілким ставочком. Здоровий чорний пес стояв на кам’яній плиті й довго хлебтав теплу воду. Під стіною комори сушилися лижі, призначені для гостей. Від них ширився ледь вловимий солодкий запах цвілі, змішаний з парою. Безформні — мабуть, від тепла — грудки снігу спадали з віття криптомерій на дах громадської лазні.
Наприкінці року цю дорогу замете снігом. І тоді на вечірку в готель доведеться ходити в гірських шароварах, гумових чоботях, у плащі з каптуром і вуаллю на обличчі. Товщина снігу досягне одного дзьо…