Так розповідала жінка того ранку, дивлячись з вікна готелю на спадисту дорогу, по якій зараз спускався Сімамура. Край дороги високо на мотузці сушилися пелюшки. Між ними і землею на межі провінції мирно виблискували засніжені гори. Де-не-де з-під снігу випиналися зелені стебла цибулі.
По рисових полях гасала на лижах сільська дітвора.
Забрівши в ту частину селища, що лежала над трактом, Сімамура почув шум, схожий на тихе хлюпотіння дощу.
З дахів, лагідно поблискуючи, звисали маленькі бурульки.
Якась жінка, що поверталася з лазні, побачивши, як сусід скидає сніг зі свого даху, сказала:
— Слухай, може б, заразом і з нашого трохи згріб?
Мружачись від сліпучого сонця, вона витерла чоло мокрим рушником. Напевне, кельнерка, що прибилася сюди на заробітки завчасно, ще до настання лижного сезону. Неподалік було кафе з перекошеним дахом і вицвілими картинками на шибках вітрини.
Дахи здебільшого були ґонтові, придавлені зверху камінням. Із сонячного боку сніг підтавав, і ці кругляки здавались зовсім чорними. Правда, почорніли вони не від вологи, а, скоріше, від холодних зимових вітрів. Будинки скидались на це каміння — присадкуваті, як то буває на півночі, вони цілими рядами повгрузали в землю.
Зграйка дітей гралася з льодом: витягала його з рівчака й шпурляла на дорогу. Мабуть, їх приваблювало те, як він легко розбивається на блискучі скалочки. Сімамура якусь хвилину стояв на осонні, вражений товщиною крижинок.
Дівчинка років тринадцяти, зіпершись об кам’яну огорожу, щось плела з вовни. Вона була в гірських шароварах, в гета на босу ногу, її почервонілі від холоду ступні були потріскані. Інша дівчинка, років трьох, умостившись поряд на купці хмизу, тримала в руках клубок вовни. Попеляста нитка, що тяглась від маленької дівчинки до більшої, ніби аж випромінювала тепло.
З лижної майстерні за сім-вісім дворів далі по вулиці долинав шурхіт рубанка. Навпроти, під карнизом будинку, гуртом стояли гейші й про щось розмовляли. Не встиг Сімамура подумати, що, може, й Комако там — сьогодні вранці він дізнався від покоївки, що серед гейш вона відома під іменем Комако, — як угледів її. Вона теж його помітила й одразу споважніла. «Напевне, зашаріється, та хоч би не виказала своєю поведінкою, що між нами щось було…» — тільки майнуло в голові Сімамури, як Комако густо почервоніла до самої шиї. Могла б і одвернутися… Так ні, лише ніяково похнюпилась, а голова тим часом поверталася вслід за Сімамурою.
Сімамура відчув, що і його щоки запалали. Він уже проминув жіночий гурт, як його наздогнала Комако.
— І чого ви сюди забрели? Мені ж незручно…
— Тобі? То мені незручно. Висипали цілою юрбою, аж страшно проходити. Ви часто так збираєтесь?
— Іноді, найчастіше по обіді.
— А червоніти й наздоганяти хіба зручніше?
— Ет! — відказала вона рішуче й, знову спаленівши, сперлася на стовбур хурми край дороги. — Догнала, бо подумала, що ви заглянете до мене.
— Хіба ти мешкаєш десь поблизу?
— Атож.
— Якщо покажеш свій щоденник, то загляну.
— Нізащо в світі. Я його перед смертю спалю.
— Здається, у вас дома хворий?
— О, вже дізналися!
— А хіба вчора ввечері ти не його зустрічала? Я ж тебе бачив на станції, ти була в темно-синьому плащі. А з тим хворим я їхав в одному вагоні, майже поряд. Його супроводила дівчина. Вона ще так старанно, турботливо його доглядала! Хто вона йому? Дружина? Вона їздила його забирати? Чи вони випадково разом з Токіо поверталися? Я аж розчулився, коли побачив, як вона по-материнському про нього турбувалася.
— Чого ж ви не розповіли мені про це вчора? Чому промовчали? — трохи роздратовано спитала Комако.
— Вона його дружина?
Комако повторила знову:
— Чого ж ви вчора не сказали? От дивна людина!
Сімамурі не сподобався її різкий тон. Чого це вона присікується? Адже ні він, ні вона сама не давали для цього приводу. Мабуть, у неї така вдача. Та коли Комако наполягала, Сімамура відчув, що її настирливість зачепила його за живе. Сьогодні вранці, побачивши обличчя Комако в дзеркалі на сніговому тлі, він справді згадав відображення дівчини в шибці вагона. Але чому ж він не розповів про це Комако?..
— Не має значення, є дома хворий чи ні. Все одно в його кімнату ніхто не навідується. — І Комако зайшла в отвір невисокої кам’яної огорожі.
Праворуч лежав засипаний снігом город, ліворуч, уздовж стіни сусіднього будинку, вишикувалися стовбури хурми. Перед будинком, видно, був квітник. Посеред нього, в маленькому ставочку для вирощування лотосів, плавали червоні коропи, а на його берегах лежали крижані скалки. Будинок був старий, обшарпаний, як і стовбури хурми. Дах, подекуди вкритий купками снігу, прогнив і хвилясто спускався до карнизу.