Майже сердито кивнувши головою на прощання, Йоко зникла в проході між снопами.
— Вона тут сама живе? — запитав Сімамура, проводжаючи очима ледь зсутулену постать Йоко.
— Може, й не сама! — відрізала Комако. — Аж гидко! Не піду я робити зачіску… Не дали людині й побувати на могилі. І все через вас! Завжди ви пропонуєте зайве.
— Це ти через свою впертість не захотіла побути з нею на могилі!
— Ви ж не розумієте, що в мене на душі… А голову я таки помию, якщо встигну… Може, трохи припізнюся, але й до вас прийду. Неодмінно прийду.
Була третя година ночі.
Сімамура прокинувся від різкого стукоту сьодзі. І відразу ж йому на груди впала Комако.
— Сказала прийду — і прийшла… Сказала прийду — і от, бачите, прийшла.
Вона важко дихала, аж груди здіймалися.
— Яка ти п’яна!
— От бачите, сказала прийду — і прийшла…
— Та так! Прийшла!
— Дороги зовсім не видно. Зовсім. Ой, як мені погано!..
— І як же ти видряпалася сюди таким крутим схилом?
— Не знаю, нічого я не знаю. — Вона хитнулася назад і впала на Сімамуру.
Сімамурі сперло дух, він силкувався встати, але знову впав на постіль. Його голова лягла на щось гаряче. Він аж розгубився.
— О, та ти ж уся гориш!
— Невже? Вогняна подушка… Глядіть, не обпечіться…
— Справді, можна обпектися, — Сімамура заплющив очі й відчув, як той жар шугає йому в голову й пробуджує його до життя. Уривчасте дихання Комако нагадувало, що це не сон. Його душа, переповнена солодким каяттям, здавалось, спокійно ждала заслуженої розплати.
— Сказала, що прийду, і прийшла… — повторювала Комако. — Прийшла, а тепер і додому можна. Голову митиму…
Вона простягла руку до склянки й ковтнула води.
— Та хіба ти дійдеш така?
— Дійду… Я не сама… А де мої купальні речі?
Сімамура підвівся й увімкнув світло. Комако обхопила обличчя долонями й ткнулася в татамі.
— Не треба світла!
На ній було яскраве муслінове кімоно в стилі генроку, облямоване на вилогах чорним шовком, стан перехоплював вузький пояс. Коміра спіднього кімоно не було видно. Навіть її босі ноги, здавалося, були п’яні. Щоб сховатися, вона згорнулася в клубок, та все одно мала на диво привабливий вигляд.
На маті валялися мило й гребінець — видно, Комако розгубила свої купальні речі.
— Переріж, я ножиці принесла.
— Що перерізати?
— Ось що! — Її рука торкнулася потилиці. — Думала, вдома заплітки одріжу. Та руки не слухаються, тому й до вас заскочила, щоб помогли.
Сімамура обережно розрізав заплітки. Пасмо за пасмом волосся розпустилося, й Комако трохи заспокоїлась.
— Котра зараз година?
— Вже третя.
— Ой, як пізно! Обережно, не обріжте волосся.
— Ого, скільки в тебе тих запліток!
При коренях її волосся Сімамура відчув пальцями вологе тепло.
— Уже третя? Я, напевне, відразу заснула, коли вернулася з вечірки. Я раніше домовилася з подругами піти в купальню, от вони й узяли мене з собою. А зараз, мабуть, хвилюються — куди це я запропастилась.
— Вони ждуть тебе?
— У громадській лазні, їх троє. У мене було шість запрошень, але я встигла побувати лише в чотирьох місцях. Наступного тижня листя зовсім стане багряним, наїде багато гостей, і я буду дуже зайнята… Спасибі!
Вона підвела голову, розчісуючи волосся і мружачись від усмішки.
— Ой, як смішно! Навіть не знаю чому. — Комако неуважно зібрала волосся. — То я піду, незручно перед подругами. Коли повертатимусь, уже не зайду до вас.
— А знайдеш дорогу?
— Знайду!
Однак, піднявшись з місця, вона наступила на поділ кімоно й заточилася.
«Двічі на добу такої незвичної пори — о сьомій ранку й о третій ночі — Комако знаходила час забігти до мене», — згадував Сімамура наче про щось особливе.
Службовці готелю прикрашали ворота багряним листям, як під Новий рік сосновим гіллям і бамбуком: йшли приготування до прийому туристів, охочих милуватися золотими барвами осені.
Усім самовпевнено керував один із тимчасово найнятих службовців, що жартома називав себе перелітним птахом. То був один із тих, що працюють на тутешніх джерелах від зеленої весни до багряної осені, а зимою шукають заробітків на півострові Ідзу — в Атамі або Нагаока. Повертаючись сюди навесні, він не обов’язково влаштовувався в той самий готель, що й торік. Розводячись про свій досвід роботи на людних курортах Ідзу, він поза очі гудив порядки в тутешніх готелях. З клієнтами він був улесливий, та його вигляд виказував у ньому брехливого жебрака.