— А я сьогодні й не… — Кікудзі хотів сказати: «А я сьогодні й не збираюсь влаштовувати оглядини», але слова наче застрягли в горлі.
— Нехай їй буде незручно, а не вам. Ви поводьтеся так, наче нічого й не сталося.
Ця порада роздратувала Кікудзі.
Напевно, любовні стосунки Тікако з його батьком були нетривалі й не дуже серйозні. До його смерті Тікако часто бувала в їхньому домі, не тільки допомагала влаштовувати чайні церемонії, але й прислужувала на кухні, коли збиралися гості.
Ревнувати до неї батька було б просто смішно — настільки чоловікоподібною вона стала останнім часом. Врешті-решт мати, певно, здогадалася, що батько був добре обізнаний з родимою плямою на грудях Тікако, але на той час буря пролетіла мимо, й Тікако, вдаючи, ніби все забулося, стала материною спільницею.
Та й ставлення Кікудзі до цієї жінки змінилося: він поступово звик, що Тікако ладна задовольнити будь-яку його примху, й непомітно огида перейшла в легку зневагу.
Можливо, втративши жіночу привабливість і ставши незамінною помічницею в сім’ї Кікудзі, Тікако обрала собі, відповідно до своєї вдачі, нове заняття.
В усякому разі, завдяки їхній родині Тікако здобула собі сяку-таку славу вчительки чайної церемонії.
Після батькової смерті Кікудзі навіть трохи жалів її: хтозна, можливо, цей короткочасний любовний зв’язок з батьком був першим і останнім у її житті.
Мати не виказувала до Тікако особливої ворожості. А пояснювалось це тим, що на той час її турбувала Оота-сан.
Коли помер чоловік пані Оота, батьків приятель по чайній церемонії, батько взяв на себе розпродаж чайного начиння небіжчика і зблизився з удовою.
Тікако негайно сповістила про це матір Кікудзі.
Відтоді Тікако стала її ревною спільницею. Аж надто ревною. Вона висліджувала батька, не раз заявлялася в дім пані Оота з докорами й погрозами. Здавалося, в її грудях прокинулась давно приспана ревність.
Мати, сором’язна й несмілива жінка, зовсім розгубилася від такого діяльного втручання у свої справи й жила в постійному страху перед можливим скандалом.
Тікако навіть при Кікудзі ганила пані Оота. А коли мати висловила своє невдоволення цим, Тікако заявила, що Кікудзі воно не завадить.
— А оце нещодавно, коли я їй вичитувала, її мала, виявляється, сиділа за стіною і підслуховувала… Я обурююсь, і раптом чую — за стіною хтось схлипує…
— Донька?.. — Мати насупилась.
— Атож! Їй років зо дванадцять, певно. Ні, таки в тої Оота-сан не всі вдома. Я гадала, вона висварить малу. Так ні, пішла в сусідню кімнату, повернулася з донькою, обняла її й посадила собі на коліна. Й уявляєте, обидві артистки, старе й мале, взялися лити переді мною сльози.
— Бідолашна дитина…
— До речі, через неї можна вплинути на Оота-сан… Бо вона про матір геть усе знає. Гарненька дівчина, круглолиця. — Перевівши погляд на Кікудзі, Тікако додала: — А наш Кікудзі теж міг би сказати батькові кілька слів…
— Не розпускайте так свого язика! Він у вас повен отрути! — дорікнула мати.
— А ви собі тільки шкодите, що тримаєте отруту в собі. Ви б краще її виплюнули… Гляньте, як ви змарніли, а вона все гладшає та гладшає. Їй справді десятої клепки бракує — думає, її пожаліють, якщо на людях заплаче… А знаєте, у вітальні, де вона приймає вашого чоловіка, на видноті красується фото покійного господаря! Як це ваш благовірний терпить!
І от тепер, після батькової смерті, та жінка, яку Тікако лаяла на всі заставки, з’явилася на чайну церемонію, та ще й не сама, а з донькою.
Кікудзі здригнувся, наче хтось обдав його холодною водою.
Навіть якщо повірити Тікако — мовляв, Оота-сан прийшла сьогодні без запросин, — то все одно не виключено, що після батькової смерті вони знайшли спільну мову. Напевно, Оота-сан водить свою доньку на уроки чайної церемонії в павільйоні Тікако… Ці здогади були для Кікудзі цілковитою несподіванкою.
— Якщо вам неприємно, я можу спровадити Оота-сан… — сказала Тікако, заглядаючи Кікудзі в очі.
— Мені байдуже. Та якщо вона сама здогадається піти, тим краще.
— Якби ж то вона була така догадлива, то вашому батькові й матері не довелося б зазнати стільки прикрощів.
— Кажете, вона прийшла з донькою?
Кікудзі ще жодного разу не бачив доньки Оота-сан.
«Прикро, що знайомство з дівчиною з журавлями має відбутися на очах Оота-сан… А ще гірше вперше зустрітися тут з її донькою», — подумав Кікудзі.
Надокучливий голос Тікако дратував, отож Кікудзі підвівся.
— В усякому разі, Оота-сан уже знає, що я тут. Не буду ж я тікати.