— Тепер усі, в кого великі будинки, так вважають. Ось і вчора панночка дивувалася, що у вас такий просторий дім. Напевне, збирається у вас жити.
Служниця мовби хотіла сказати: «Не продавайте будинок».
— Чогось наговорила учителька Курімото?
— Так. Коли панночка прийшла, пані вчителька все їй показала, всюди поводила.
— Ще цього не вистачало!
А вчора Юкіко про це навіть і словом не прохопилася. Кікудзі думав, що вчора вона пройшла тільки з вітальні до чайного павільйону, а тому сьогодні вирішив піти по її слідах.
Вчора йому не спалося.
Йому здавалося, що в павільйоні витає запах Юкіко, і він ладен був серед ночі встати й піти туди.
«Вона для мене недосяжна», — думав Кікудзі, силкуючись заснути.
А тепер його вразило, що ця сама недосяжна дівчина разом з Тікако спокійно оглядала його оселю.
Кікудзі наказав служниці принести в павільйон жару, а сам рушив кам’яною доріжкою в глибину саду.
Тікако мешкала в Північній Камакура і вчора пішла додому разом з Юкіко, доручивши служниці прибрати посуд.
Власне, прибирати було нічого — чайне начиння і так стояло в кутку, та Кікудзі виразно не уявляв собі, куди його скласти.
— Тікако знає, куди його поставити, — промимрив він, зупинившись перед токонома.
На стіні висіла мініатюра Содацу{39} з портретом стародавнього поета, окресленим легкими штрихами блідою тушшю.
Вчора Юкіко спитала:
— Хто це?
Кікудзі не міг відповісти.
— Справді, хто ж це?.. Віршів нема, і я не можу впізнати. Ці поети такі схожі один на одного.
— Певно, Мунеюкі{40}, — втрутилась Тікако. — Картину намальовано до вірша: «І сосна вічнозелена весною наче молодіє». Щоправда, зараз вона трохи не відповідає порі року. Ваш батько її дуже любив і виставляв саме весною.
— Майже неможливо розпізнати, кого зображено — Мунеюкі чи Цураюкі{41}, — заперечив Кікудзі.
І навіть зараз він, як на те, не міг зрозуміти, чий образ на картині.
Короткі штрихи… Мініатюра… А образ поета здавався величним. Від нього віяло свіжістю.
І мініатюра, і півники у вазі нагадували про Юкіко.
— Вибачте, що спізнилась, воду кип’ятила. Думала, краще підігріти, ніж нести сиру, — промовила служниця, що з’явилася на порозі з вуглинами й чайником.
Кікудзі не збирався пити тут чай, йому тільки хотілося вогню, бо в павільйоні було вогко.
Однак служниця чомусь подумала, що треба прихопити й чайник.
Кікудзі недбало кинув вуглини у вогнище й повісив над ним чайник.
Кікудзі змалку звик бувати з батьком на чайних церемоніях, та сам не виявляв бажання вивчати її досконало. Зрештою, батько й не силував його до цього.
Тепер, коли вода закипіла, він сидів у задумі, тільки протягнув руку й ледь-ледь відсунув покришку чайника.
Відгонило цвіллю. Татамі теж, здається, були вогкі.
Стіни м’якого, спокійного кольору, що вчора лише відтіняли зграбну постать Юкіко, зараз видавалися похмурими.
У Кікудзі було таке враження, ніби дівчина одержала європейське виховання і тільки на один вечір, для годиться, наділа кімоно.
— Мабуть, Курімото завдала вам клопоту, що так несподівано послала запрошення? Та й думка провести вечір у павільйоні теж її, — сказав Кікудзі вчора юній гості.
— Від пані вчительки я довідалася, що саме цього дня ваш батько влаштовував чайну церемонію.
— Начебто… Мені це зовсім вилетіло з голови.
— А я от такого урочистого дня одержала запрошення… Невже пані вчителька з мене глузує? Я ж іще так слабо розбираюсь у чайній церемонії… Та ще й останнім часом я пропустила кілька уроків.
— А мені здається, що сама Курімото лише сьогодні згадала про цей день, тому й кинулась прибирати павільйон. Тому й пліснявою й досі тхне. — Кікудзі на мить запнувся. — А взагалі було б краще, якби наше знайомство почалося без її посередництва, Інамура-сан, тому я навіть почуваю себе винним перед вами.
Юкіко здивовано глянула на Кікудзі.
— Чому? Якби не пані вчителька, хто б нас познайомив?
Просте, але доречне зауваження.
Справді, якби не Тікако, то вони навряд чи й зустрілися б.
Кікудзі наче хто вперіщив батогом.
Із слів дівчини було видно, що вона згодна вийти заміж за Кікудзі, принаймні так йому здавалося.
Тому її запитливий погляд був для нього блискучим, як сонце.
Цікаво, як Юкіко дивиться на те, що він називає вчительку чайної церемонії панібратськи — Курімото? Невже знає, що Тікако якийсь час була батьковою коханкою?