Тендітна іпомея, що й за день внівець зів’яне, й трьохсотлітня динька… Вражений цим порівнянням, Кікудзі якийсь час не міг одірвати очей од квітки.
Можливо, іпомея і динька куди краще гармонують між собою, ніж букет європейських садових квітів і глечик «сіно».
Кікудзі раптом стривожила думка: скільки ж годин проживе іпомея?
І він запитав служницю, що саме подавала йому сніданок:
— Я гадав, іпомея зів’яне на очах, аж ні — вона ще свіжа.
— Авжеж, свіжа.
Кікудзі пригадав, що хотів поставити півонію у глечик, який Фуміко подарувала йому на спомин про матір.
Коли він одержав цей подарунок, пора цвітіння півонії вже минула, та окремі квіти, може, десь ще збереглися.
— Я зовсім забув, що в нас була така динька. Мабуть, ти довго шукала?
Служниця кивнула.
— Ти що, бачила, як батько ставив іпомею у вазочку з диньки?
— Ні, не бачила. І іпомея, і динька — виткі рослини… От я й подумала…
— Що? Виткі рослини?..
Спантеличений Кікудзі розсміявся.
Читаючи газету, він відчув, що голова стала важкою, і приліг у їдальні.
— Я тут полежу, — сказав Кікудзі.
Служниця, витираючи мокрі від прання руки, сповістила:
— А я тим часом приберу вашу кімнату.
Коли Кікудзі повернувся у спальню, іпомеї в токонома вже не було.
Не було й вазочки з диньки.
— Он як… — здивувався Кікудзі.
Певно, служниця не хотіла, щоб він бачив, як в’янутиме квітка.
Кікудзі розсмішило, що для служниці іпомея і динька — лише виткі рослини. Та в її поведінці було щось від батькових звичок.
Посередині токонома стояв тільки глечик «сіно».
Фуміко була б прикро вражена, якби побачила, що він порожній.
Принісши глечик додому, Кікудзі того ж дня поставив у ньому білу троянду й блідо-рожеву гвоздику.
Такі ж самі квіти — їх прислав Кікудзі — стояли перед урною з останками пані Оота сьомого поминального дня після її смерті.
По дорозі додому Кікудзі тоді купив ті квіти в тій же крамничці, що й напередодні.
Однак згодом він уже не ставив у глечик ніяких квітів. Бо щойно торкався пальцями його поверхні, як серце в нього починало шалено калатати.
Іноді, проходячи вулицею, Кікудзі раптом помічав яку-небудь літню жінку і йшов за нею. А тоді похоплювався, супився і мимрив:
— Як ото злочинець…
Виявлялося, що то ніяка не пані Оота.
Лише опуклістю стегон та жінка скидалася на неї.
Кікудзі аж тремтів із жаги, та за мить солодке сп’яніння, перемішане зі страхом, приводило його до тями.
«Що це мене спокушає?»— питав себе Кікудзі й не знаходив відповіді, а натомість відчував, як ще більше його вабить пані Оота.
Він передчував, що занапастить своє життя, якщо не уникне тих хвилин, коли небіжчиця постає в його уяві як жива, повна тепла й ніжності.
Інколи йому здавалося, що це докори сумління хворобливо загострили його інстинкти.
Кікудзі поклав «сіно» в коробку й пішов спати.
Коли виглянув у сад, небом прокотився грім.
Далекий і гучний, він підкочувався щораз ближче й ближче.
На мить дерева в саду осяяв спалах блискавки.
І відразу зашумів дощ. Поступово грім ніби відкочувався все далі.
Дощ пороснув так, що на землі в саду застрибали водяні бризки. Кікудзі підвівся і подзвонив Фуміко.
— Оота-сан виїхала… — відповів йому чийсь голос на тому кінці проводу.
— Що?.. — Кікудзі не йняв віри. — Пробачте, я хотів би…
«Невже продала будинок?» — подумав він.
— А ви не скажете, де вона оселилася?
— Зачекайте хвилинку.
Мабуть, то говорила служниця.
Вона невдовзі підійшла до телефону й немов прочитала з папірця адресу Фуміко. Пояснила, що Фуміко в домі пана Тодзакі. Дала й телефонний номер.
Кікудзі подзвонив туди.
Фуміко озвалася чистим голосом.
— Це я, Фуміко. Вибачте, що змусила вас довго чекати.
— Фуміко? Це я, Мітані. Я дзвонив вам додому.
— Ой, пробачте.
Її голос згас, як колись у матері.
— Коли це ви перебралися?
— На цьому…
— Чого ж ви мене не повідомили?
— Останнім часом я живу в подруги. Я продала свій дім.
— Он як…
— Я довго вагалася: повідомити вас чи ні? Спочатку вирішила, що не слід, а от недавно почала жалкувати, що нічого вам не сказала.
— І добре, що жалкували.
— Ви справді так вважаєте?
Кікудзі відчув, як тіло повниться легкістю й бадьорістю, наче він щойно викупався. Невже телефонна розмова може бути такою животворною?