— Життя в мене не склалося, а от старший брат живе заможно, він успадкував батьківське добро. А я там нікому не потрібен.
— А я гадав, ви працюєте на курорті в Нагаока.
— Невже?.. Старша з дівчат — моя дружина. Вона молодша за вас на рік, їй зараз дев’ятнадцять, і вже вдруге у мандрах передчасно народжує дитину. Немовля пожило тиждень і вмерло. Дружина ще й досі не може отямитись. Літня жінка — то моя теща. А танцівниця — моя рідна сестра.
— Танцівниця? Якій чотирнадцять років?..
— Атож… Мені не хотілося, щоб вона стала мандрівною артисткою, але ж обставини іноді сильніші за нас.
Потім парубок сказав, що його звати Ейкіті, дружину — Тійоко, а сестру — Каору, що третя дівчина, Юріко, родом з Осіма, найнялася їм помагати. Оповідаючи про своє життя, Ейкіті дивився на річкове плесо й мало не плакав — так душу роз’ятрили спогади.
Коли вже ми поверталися до нічліжки, то зустріли танцівницю. Вона сиділа навпочіпки край дороги й гладила по голові собачку. Я вирішив повернутися в готель і сказав:
— Заходьте до мене в гості.
— Спасибі, але мене саму…
— Приходьте з братом.
— Гаразд, прийдемо.
Невдовзі прийшов один Ейкіті.
— А де ж дівчата?
— Мати не пустила.
Не встигли ми досхочу пограти в го, як дівчата перейшли міст і за хвилю вже стукотіли своїми гета на другому поверсі готелю. Чемно уклонившись, вони непевно зупинилися на веранді.
— Це моя кімната. Не соромтесь, заходьте.
Першою поріг переступила Тійоко.
Цілу годину гості просиділи в мене, а потім спустилися в купальню, запросивши й мене з собою. Я пообіцяв прийти, але посоромився. Першою з купальні вернулася танцівниця.
— Ідіть, вам помиють спину, — передала вона слова Тійоко.
Я не пішов купатись, а просидів з танцівницею за грою в го. Дівчина вміла добре грати. На її місці Ейкіті чи інші жінки давно програли б. Мені не довелося робити легких ходів — навмисне для неї, і це було приємно. Ми були самі. Спочатку танцівниця здалеку тяглася рукою до фігур, але помалу захопилася грою і вже не помічала нічого довкола себе, схилившись над дошкою; її напрочуд гарне чорне волосся майже торкалося моїх грудей. Несподівано дівчина почервоніла й сказала: «Вибачте, я не можу залишатися довше, а то мене сваритимуть». І вибігла з кімнати. Перед купальнею її вже чекала літня жінка. Тійоко та Юріко теж не піднялися в мій номер, а заквапилися додому.
Цього разу Ейкіті просидів у мене майже до вечора. З вигляду простодушна й лагідна господиня готелю зауважила мені, що, мовляв, таких людей, як оті волоцюги-артисти, не варто пригощати.
Пізно ввечері я зупинився під нічліжкою й почув, як літня жінка навчала Каору гри на сямісені. Помітивши мене, дівчина збентежилася й відклала інструмент. Але відразу ж послухалася своєї вчительки й грала далі. Щоразу, коли вона підвищувала голос, літня жінка повторювала:
— Я ж тобі вже казала — не кричи.
Ейкіті запросили в ресторан навпроти, і тепер звідти долинав його протяжний спів.
— Що це він співає?
— Утаї{13}.
— Утаї за вечерею? Як дивно.
— Все одно торговець городиною у співі тямить небагато.
Тим часом фусума в кімнаті мандрівних артистів відсунулась, і літній чоловік, торговець свійською птицею, що наймав кімнату в нічліжці, запросив дівчат на вечерю. Танцівниця і Юріко, прихопивши з собою хасі{14}, зайшли до нього і взялися до курятини, засмаженої на сковороді. Коли дівчата підвелися, щоб іти, торговець поплескав танцівницю по плечу. Літня жінка тут же обурено вигукнула:
— Гей, ви! Не займайте!
Танцівниця попросила торговця почитати вголос «Подорож Міто по країні». Той трохи почитав, але незабаром пішов. Не звертаючись безпосередньо до мене, дівчина все казала літній жінці, що хотіла б почути продовження цієї історії. Коли я з потаємною надією взяв у руки збірник оповідань, дівчина відразу підійшла до мене. А щойно почав читати, як нахилила до мене споважніле обличчя і втупилась своїм ясним поглядом у моє чоло. Мабуть, вона завжди так поводилася, коли їй читали книжку. Кілька хвилин тому вона так само горнулася до торговця птицею. На її вродливому обличчі особливо вирізнялися гарні карі очі з чарівними лініями повік. Усміхалася вона, як квітка.
Незабаром Каору покликала служниця з ресторану. Перевдягаючись, вона сказала мені: