Римляни називали цей острів Тапробане, араби - Серендибом, англійці - Цейлоном, а місцеві жителі дали йому ім’я Шрі-Ланка. Острів має форму сльози. Від материка його відокремлюють неглибока Полкська протока та Манарська затока. Між ними знаходиться ланцюг островів, відомий як Адамів міст. До речі, від цього царства неповторних водоспадів, розкішної рослинності та золотих пляжів до самої Антарктики немає ніякої землі. Частина території Шрі-Ланки має висоту вище 1500 м над рівнем моря, однак ці місцевості перетинає багато розломів. З певної відстані вони сильно нагадують малюнок якоря, стрижень якого витягнутий у напрямку з півночі на південь. Гора Підуруталагала є найвищою в країні (2524 м.) Між урвищами простяглись напрочуд гарні долини, подекуди вони поступаються місцем плато з пологими схилами, які непомітно переходять у мозаїку з пагорбів та вологих низин.
Червоно-жовті грунти острова є малородючими. Попри це, тут вирощують непогані врожаї чаю, кокосових пальм, каучуконосів. Правда, для цього треба вчасно дбати про внесення добрив. У низинах сухої зони грунт червоно-бурий, більш родючий, але має свої вади: важко піддається обробітку та погано утримує вологу.
Ріки Шрі-Ланки здебільшого короткі й мають швидку течію. Усі вони починаються в Центральному масиві; звідти Махаоя та Келани несуть свої води до західного узбережжя, Валаве та Нілвала - до південного, а Гал та Ян - до східного. Найдовшою з блакитних артерій острова є Махавелі, що тече з південного заходу Центрального масиву до північно-східного узбережжя країни.
Ця «сльоза океану» лежить усього на кілька градусів широти північніше екватора. Тому клімат тут дуже теплий і стабільний. Найпрохолоднішим є грудень (+25 °C), а найгарячішим - травень (+28 °C). Звичайно ж, у горах трохи інакше. Наприклад, у місті Нувара-Елія, найвищому в країні (розташоване на висоті 1881 м), у січні температура повітря ледь сягає +14 °C, а в травні - +17 °C. Сусідством острова з Індійським субконтинентом пояснюються сезонна зміна напрямку вітрів, контрастність у режимі атмосферних опадів, якими «керують» мусони, різкі районні відмінності в кліматі. Наприклад, південно-західні низини належать до вологої зони. На західних схилах Центрального масиву температури стають нижчими залежно від висоти, а кількість опадів за рік подекуди перевищує 5100 мм. Водночас у низинах сухої зони, на півночі та сході острова, максимум дощів випадає з жовтня по січень - саме в цей час тут проходить північно-східний мусон. А з червня по вересень цей район переживає засушливу пору. В сухій зоні кількість опадів за рік стає значно меншою, ніж у вологій: від 1900 до 1300 мм.
Рибацькі парусні судна
Рослинний світ Шрі-Ланки досить цікавий. У низинах вологої зони та на схилах гір колись росли тропічні ліси, які поступово переходили у вічнозелені. Однак нині картина суттєво змінилася. Оскільки людина активно зайнялася господарською діяльністю саме на цих територіях, від дикої рослинності тут майже нічого не залишилося. Зелені «аборигени» збереглися хіба що на природних ділянках, які перебувають під охороною закону. У низинах сухої зони лісам теж не дуже пощастило. Але подекуди мішані вічнозелені зарості ще тримаються, переходячи в колючі чагарникі та хвилі вторинних злакових.
Фауна острівної держави дуже різноманітна, але кількість великих тварин, на жаль, поступово зменшується. Особливо це стосується ведмедів, слонів, леопардів. Зате багато видів змій, крокодилів, ящірок не дуже страждають від сусідства з людиною й почувають себе досить непогано.
Більшість розвинених міст знаходиться на південному заході країни. Головним діловим і торговельним осередком є Велике Коломбо (себто столиця, її околиці та місто-супутник Котте), де мешкають понад 2 млн чоловік. Другим за розміром вважається Дехівала-Маунт-Лавінья (196 тис. чол.), за ним іде центр Північної провінції Джафна (129 тис. чол.) та Шрі-Джаяварданапура (109 тис. чол.). У Центральному масиві найбільшим містом є Канді (104 тис. чол.), а в Південній провінції найвпливовішим вважається її адміністративний центр та невеликий порт Галле (84 тис. чол.).
Більшість місцевих жителів - сингали. Трохи менше тут ланкійських тамілів (нащадків давніх переселенців з Індії та індійських тамілів, які потрапили сюди тільки в середині XIX століття. Індійські таміли аж до 70-х рр. минулого століття вважалися «особами без громадянства». Пізніше дві третини з них змогли виїхати до землі предків, а ті, що залишилися, стали громадянами острова. Сингали та таміли й досі займають відокремлені території, шлюби між представниками обох народів трапляються дуже рідко. В країні досить багато маврів - нащадків від шлюбів арабів та місцевих жінок, євразійців, бюргерів, малайців. А от представників найдавніших корінних жителів цієї землі - веддів - нині нараховується всього 3000 чоловік.