Контраст до султанського палацу, найдорожчого готелю та однієї з найкрасивіших сучасних мечетей (Омар Алі Саїфуддін) становить найбільше у світі селище на воді. Це будівлі на палях, що ніби нависають над водою. Так здавна будували житло малайці. Не слід думати, що в цих невеликих хатинах живуть виключно жебраки. Більшість мешканців таких домівок на відсутність добробуту не скаржаться, вони просто зберігають традиції предків і спілкуються рідною малайською мовою.
Султан, розуміючи, що природні запаси не вічні, а народ уже звик жити в добробуті, вирішив підстрахуватися на випадок вичерпання нафти. Він зробив ставку на розвиток туризму, і, судячи з готелю, що недавно виріс у Брунеї, туризм цей буде елітним. Султан побудував у своїй країні найдорожчий готель у світі. Тут все, що тільки можна, виготовлене із золота - від сантехніки до дверних ручок.
Одна зі столичних вулиць
Поки що не надто численна армія туристів їде до Брунею, щоб познайомитися з культурою Сходу, погуляти лісом (під наглядом гіда), відвідати найбільший у світі центр реабілітації орангутангів. А чимало не дуже набожних брунейців їдуть відпочивати до сусідніх Малайзії та Сінгапуру, де є і розваги, і вдосталь спиртного. Проте піддані султана й думати не хочуть про переїзд до цих або інших країн, адже їм так добре і затишно у своєму багатому Брунеї.
Бутан - королівство дракона
Бутан немов зійшов до нас зі сторінок буддистських манускриптів. Він зберіг великі монастирі, давні звичаї життя, неквапний рух часу, такий несумісний із навколишньою суєтністю. Ця загадкова країна, розташована на схилах Гімалаїв, незбагненна, немов істина, яку неможливо пізнати до кінця. До неї можна тільки наблизитися. Проте вона не пускає до себе будь-кого, сюди не так просто потрапити. Бутан суворо дотримується давніх законів, не має ухваленої конституції і уникає впливу цивілізації.
Місцеві жителі називають Бутан «країною дракона». Вони вірять, що часті грози, які досить поширені в цих землях, - це робота дракона, котрий мчить по небу. Ця міфічна істота оселилася і на прапорі держави. «Королем-драконом» звали батька нинішнього короля, нині так за традицією називають його сина, теперішнього монарха.
Історія Бутану сягає корінням у далеке минуле і губиться в міфології та релігійних переказах. Дехто вірить, що таємничий Бутан є напівказковою країною Шангрі-ла (Шамбала) - місцем, де, за міфами, можна знайти Істину і джерело безсмертя. Втім, самі бутанці стримані щодо таких висновків. Тож достеменно про ранню історію цієї країни нічого не відомо. Є тільки красиві легенди.
Селище біля підніжжя Гімалаїв
Археологічні розкопки свідчать, що землі Бутану були заселені у 2000-1500 рр. до н. е. Перші поселенці сповідували язичницьке вірування Бон, панівну релігію в Гімалайському регіоні до поширення там буддизму. З III ст. н. е. на території Бутану оселилися племена тхепу. Через кілька століть почалося заселення цих земель тибетськими племенами. Перші буддійські храми виросли тут, на гімалайських схилах, у VII ст. Деякі з тих давніх монастирів збереглися і до наших днів. Тривалий час на цих землях панували тибетські правлячі клани, які розселилися в різних долинах Бутану. У XVI ст. виникла самостійна бутанська держава. З цього часу почалося активне будівництво дзонгів - цих візитних карток країни. Ці величезні фортеці-монастирі були укриттям від ворогів та диких звірів. Під час небезпеки тут могли одночасно знайти притулок декілька тисяч чоловік. Згодом навколо монастирів почали виростати населені пункти, в тому числі і столиця країни Тгімпгу (30 тис. мешканців). Свого часу один з бутанських королів запроводив багато особливих звичаїв, церемоній, щоб його народ відрізнявся від тибетців своєю унікальною культурою. Але все одно зв’язок з Тибетом був і залишається значним, сучасна державна мова країни дзонг-ке («мова фортець») вважається одним із діалектів тибетської.
З XIX ст. над Бутаном було встановлено британський контроль, згодом країну оголосили протекторатом Туманного Альбіону. З 1910 р. на територію Бутану почали переселятися непальці-індуїсти (зараз вони становлять близько 30 % населення, а більшість жителів є представниками народності бхотія, етнічно близької до тибетців). У 1949 р. Королівство Бутан стало незалежним і жило відособлено, далеко від чужих очей. Тільки 1974 р. ця держава вперше трохи відхилила двері для іноземців.