Індонезійський краєвид
Індонезії довелося пережити важкі часи, коли влада перебувала в руках командування армії, відбулися масові народні виступи, були проблеми з визнанням незалежності Східного Тімору, певний час країна перебувала під опікою ООН. Індонезія є республікою, на чолі якої стоїть президент; вищим органом державної влади в країні є Народний консультативний конгрес, а головним законодавчим органом - парламент.
Індонезія - країна, яка лежить водночас у трьох часових поясах. Значну частину її території займають гори. На острові Нова Гвінея вони, наприклад, мають висоту понад 4000 м. Саме на цьому острові знаходиться найвища точка країни - гора Карстренс (5040 м). Нижчими за неї є суматранська гора Керінчі (3800 м), калімантанська Кінабалу (4100 м), сулавесійська Рантекомбола (3440 м). А скельні масиви Яви мають грізну окрасу - вулканічні конуси. Одинадцять із цих велетнів сягають висоти понад 3000 м. Найвищим на Яві є вулкан Семеру (3676 м). Взагалі, у країні більше 500 вулканів, і 100 з них - діючі. Оскільки Індонезія перебуває на стику двох тектонічних зон, на її території відмічена висока сейсмічність та інтенсивний вулканізм. Найбільшого клопоту місцевим жителям завдає горезвісний велетень Кракатау в Зондській протоці. Саме він 1883 р. став причиною руйнування острова та загибелі понад 36 тис. людей. Викид попелу, що стався при виверженні Кракатау, мав суттєві кліматичні наслідки: середня температура земної поверхні знизилася на кілька градусів. Але найсильнішим на землі за останніх 500 років вважається виверження вулкану Тамбору в 1815 році. Тоді попіл, що потрапив до атмосфери, суттєво знизив сонячне випромінювання на поверхню планети, і через це клімат на землі став більш холодним: сезонні сніги в Північній півкулі почали танути тільки в червні, а в серпні починалися вже нові заморозки.
Там, де гори неохоче поступаються місцем западинам та рівнинам, буяють вологі тропічні ліси. Численні річки стали причиною того, що більшість низин Індонезії дуже вологі і часом підтоплені. Товстий шар торфу на таких землях не дає можливості сподіватися на велику врожайність у сільському господарстві. Щоправда, в Індонезії існують досить родючі грунти, особливо там, де вони сформувалися на вулканічних породах. На жаль, ареали таких сільськогосподарських «оазисів» невеликі.
Одна з числених індонезійських річок
Острови держави дуже різні за розмірами. Найбільшими є Нова Гвінея, Калімантан (Борнео), Сулавесі, Суматра, Ява. Крім того, до складу країни входить багато невеличких коралових атолів та поодиноких скель. Частина островів Індонезії належить до так званої Зондської платформи. Колись це був масив суходолу, який з’єднувався з материковою Південно-Східною Азією, а згодом опустився під воду, залишивши на згадку про себе острови, моря та протоки. А от Танібар, Ару, Кей та частина Нової Гвінеї - складові Сахульського шельфу. Вони є продовженням Австралійського континенту, затопленого Арафурським морем. Починаючи з Сулавесі в західному напрямку пролягає Зондська (Бірмано-Яванська) гірська дуга - частина Гімалайської складчастої системи.
Клімат Індонезії - екваторіальний та субекваторіальний. Завдяки цьому в низинах температура повітря протягом року коливається від +25° до +27 °C. У горах, звичайно, трохи прохолодніше, але й там досить тепло як влітку, так і взимку.
Зате сезонні та просторові коливання кількості атмосферних опадів тут досить відчутні. «Дякувати» за це треба мусонам. Дощі в Індонезії йдуть переважно під час західного мусону - з грудня по березень. Східний мусон щороку приходить сюди в червні - липні і приносить із собою зливи аж до кінця вересня. Протягом року кількість опадів становить 2000-4000 мм. Звичайно, існують і місцеві аномалії. Однією з них є місто Палу на заході Сулавесі: воно перебуває в «дощовій тіні», тому щороку отримує від природи в «подарунок» не більше 530 мм опадів. Зате місто Паданг (острів Суматра), що розташоване на тій же широті, може похвалитися 4200-4500 мм опадів.