Азербайджан - земля вогнів
На теренах Азербайджану сусідять кам’яні багатовікові вежі віком в кілька століть і сучасні будівлі, готелі й караван-сараї, фортеці й нафтові вишки. Ця земля, оспівана поетом Нізамі, освячена вогнепоклонниками (завдяки яким названа «землею вогнів»), омита Каспійським морем і наділена «чорним золотом». Якщо нафта - безсумнівна власність Азербайджану, то численні історичні пам’ятки, що бережуть дух давніх епох, можуть вважатися надбанням усього людства.
Старовинна мечеть
Азербайджан (площа 86 тис. км2, населення - 7,5 млн людей) розкинувся в південно-східній частині Закавказзя, на хребтах Великого та Малого Кавказу, між якими пролягла велика низина. Далеко в Каспійське море (найбільше озеро у світі) врізається Апшеронський півострів, де розташоване «місто вітрів» Баку. До цього моря-озера несе свої води найбільша річка країни Кура. Клімат змінюється від вологого субтропічного в низовині до засушливого в горах. Схили деяких гір укриті лісами з різноманітними деревами (дуб, граб, бук, каштан, ясен) і багатою фауною.
Історію Азербайджану може розповісти і природа, і колоритна архітектура. Так, свідком давнього періоду є всесвітньовідома Ахизька печера та її «подруги». В них збереглися сліди прадавніх людей, які жили на цій благодатній землі кілька мільйонів років тому. У кінці VIІІ ст. до н. е. значна частина території Азербайджану входила до могутньої рабовласницької держави Мідії. В цей час тут виникла релігія зороастризм, пов’язана з культом вогню. Храми вогню, залишки яких збереглися до наших днів, були візитною карткою цих земель. Неподалік від Баку на місці давнього святилища зведено храм вогнепоклонників «Атешгях», що повністю відтворює давній прототип.
При правителі Атропаті Мідію часто називали на його честь Атропатеною. Поступово назва трансформувалася в Атропакан, араби говорили на свій лад - Адербеган, Азербайган. За іншою версією, сучасне ім’я країні дали через релігійні уподобання давніх мешканців і перекладається воно як «земля вогнів» або «вогнепоклонників» (від персидського слова «азер» - «вогонь»).
Після ослаблення Мідії та проникнення туди персів культурний центр давнього Азербайджану перемістився на північ, до Кавказької Албанії. Вона виникла у IV ст. до н. е., а розквіт її припадає на V-VIІ ст. н. е. Тут поширилося християнство. Пам’ятками зодчества Кавказької Албанії є храмові комплекси в селищах Лекіт, Киш та Орта. До кінця VIІ ст. територія Азербайджану майже повністю була завойована арабами, які вогнем і мечем насаджували іслам, і ввійшла до Арабського халіфату. В ХІ ст. посилився вплив кочових тюркських племен, персидська мова невдовзі була переможена тюркським діалектом, на грунті якого згодом сформувалася самостійна азербайджанська мова (яка нині є державною). На ХІІ ст. припадає культурний розквіт Азербайджану, який тоді тільки номінально залежав від арабів - в цей час творив поет Нізамі, натхненно працювали архітектори. Пам’ять про ті роки бережуть мавзолей Юсуфа (в Нахічевані), а також символ Баку - Дівоча Вежа. У середні віки на цих землях виникло кілька невеличких держав (Ширван, Кара-Коюнлі, Ак-Коюнлі). Палац Ширваншахів (НУ ст.), мавзолей сім’ї ширваншахів мовчазно, але переконливо розповідають про тогочасну культуру.
Баку. Площа Дж. Джабарли
Серед архітектурних пам’яток Азербайджану особливе місце належить мостам. Деякі з них були споруджені в XII - XIII ст. Це свідчить про майстерність тогочасних архітекторів і будівельників - мости красиві й надійні. Вони наче з’єднують століття і, можливо, є мостами у вічність.