Країна належить до категорії аграрно-індустріальних. У сільському господарстві мирно співіснують великі державні та іноземні плантації й невеличкі приватні селянські господарства. Переважну частину експортної продукції становлять урожаї каучуконосів, кокосових та масличних пальм, кави, чаю, какао, агави, тютюну, прянощів, цукрової тростини та хінного дерева (Індонезія є головним у світі постачальником кори з нього). Крім того, в державі вирощують рис, кукурудзу, просо, сою, арахіс, сагову пальму, батат та численні фрукти (ананаси, близько 300 сортів бананів, манго, папайю, дуріан та інші). А ось тваринництво в Індонезії майже не розвинене. Зате тут добре розвинене рибальство, морський промисел та розведення риби.
У державі досить успішно займаються заготівлею деревини та гірською промисловістю, видобуванням та переробкою нафти (перше місце в Південній та Південно-Східній Азії), видобуванням газу (шосте місце у світі, а за його експортом - перше), олова (друге місце у світі), вугілля, бокситів, мідних та нікелевих руд (четверте місце у світі), азбесту, асфальту, фосфоритів, золота, срібла та солі. Непоганими темпами розвиваються також традиційні галузі промисловості: харчова, текстильна, швейна та взуттєва. Останнім часом місцева влада приділяє багато уваги розвитку автомобільного, авіаційного та суднового будування, хімічної та нафтохімічної промисловості, радіоелектроніки. Головними партнерами Індонезії із зовнішньої торгівлі є США, Японія, Німеччина та Сінгапур.
Дуже важливе значення для країни має морський транспорт. Державні порти - Танджунгпріок, Сурабая, Балікпапан, Уджунгпан, Палембанг - обслуговують потреби місцевого населення й здійснюють зв’язок Індонезії з багатьма країнами світу. Непогано розвинутий у державі також залізничний та автомобільний транспорти.
У 70-80-х рр. минулого століття країна інвестувала великі кошти в освітню сферу. Нині тільки 10 % індонезійців віком від 10 років не мають початкової освіти й залишаються неписьменними. Ті учні, які бажають продовжити навчання в повній середній школі, повинні скласти відповідні екзамени. А вищу освіту мають 16 % місцевих жителів.
Панорама Джакарти
Центром індонезійської культури є острів Балі, який ще часто називають «островом тисячі храмів». Головними пам’ятками минулого вважаються так звані «королівські могили» (XI ст.) та «Слонова печера» зі статуєю слоноголового бога Ганеші (XII ст.).
Велику зацікавленість викликає також буддійське святилище на півдні острова Ява - Боробуддур («багато Будд»). Воно є унікальним свідченням розквіту середньовічного індонезійського мистецтва й найбільшим монументом Південної півкулі. Святилище збудоване близько 800 року і має вигляд гігантської кам’яної піраміди, складеної з 10 величезних сходинок. У Боробуддурі існує 1 460 рельєфів, що розповідають про життя Будди, та 504 статуї цього божества. Величезний храмовий комплекс відтворює легендарну гору Меру з давньоіндійської міфології. За легендою, на її вершині тримається весь Всесвіт.
А в Прамбанані існує величний індуїстський храмовий комплекс Лара Джонгранг (IX-X ст.). Він включає три великі храми, п’ять менших святилищ та численні каплиці.
На Яві розмістилася також столиця Індонезії - місто Джакарта. У XVII ст. тут була фортеця Батавія - адміністративний центр Нідерландської Ост-Індії. Джакарта є важливим транспортним вузлом країни, її головним культурним та науковим центром. У місті діють понад 100 вузів, у тому числі Університет Індонезії, багато наукових спілок, музеїв, бібліотек та архівів. Крім того, в Джакарті діють етнографічний парково-розважальний комплекс «Міні-Індонезія» (з храмами та фантастичним живим птаством під куполом із сітки), культурно-розважальний комплекс «Таман Ісмаїл Марзукі», виставковий комплекс та відкритий зоопарк Пунчак Сафарі.
Велике враження справляють також палац президента та палац мистецтв, канали, старі будівлі в «колоніальному стилі», мечеть «Істікляль» (одна з найбільших у Південно-Східній Азії). Саме у Джакарті в 60-х рр. були збудовані перші висотні споруди: готель «Індонезія», універмаг «Давнина», Центральний банк, будівлі кількох посольств.
Той, хто завітає до Індонезії, ніколи не відмовиться від пропозиції подивитися виставу знаменитого театру тіней (ваянг-куліту). Під час спектаклю людина, яка керує ляльками (даланг), пересуває своїх зроблених зі шкіри буйвола «артистів» (на них спрямовується світло) перед білим екраном. Таким чином, глядач бачить як самих ляльок, так і їхні тіні. Вистава, що є не тільки спектаклем, а й своєрідним ритуальним дійством, відбувається протягом усієї ночі. Найчастіше розігруються сюжети з індійських епосів «Рамаяна» та «Махабхарата».