Кліматичні особливості дуже впливають на характер рослинності. Для Тибетського нагір’я, у північних та центральних районах Тибету на висоті 4200-5100 м над рівнем моря характерні терескенові пустелі. Рослинність тут дуже розріджена, а її видовий склад - бідний. Тут переважають терескени та ковила, а на крутих схилах лише мохи та лишайники. Нижче, на висоті 3000-4000 м, розташовані полинні пустелі. Тут до різних видів полину теж домішуються ковила і терескени. Для них характерним є більш щільний трав’яний покрив, ніж для високогірних терескенових пустель.
На річці Янцзи
У Північному і Центральному Тибеті на висоті у 4600-5300 м розкинулися подушникові пустелі, де ростуть багаторічні трави із скороченими і сильно розгалуженими гілками. За формою вони нагадують подушки, тому й називаються подушниковими. До цих дивовижних рослин домішуються ковила та осика. А в западинах, де близько від поверхні проходять грунтові води, створюються пагористі болота із заростями тибетської кобрезії та осоки. На півночі Тибету між терескеновими пустелями трапляються холодні напівпустелі з розрідженою степовою рослинністю.
Зовсім інша картина складається на півдні і північному сході Тибету завдяки численним опадам, що приносить з Індійського океану мусон. Тут у глибоких міжгір’ях ростуть справжні ліси з ялин, ялівцю і тополі. В ущелинах, що лежать найнижче, переважають сосна, дуб, смерека, клен, падуб, ялиця, магнолія. А вище лісового поясу буяє різнотрав’я і чагарники. Ще вище розташовані альпійські луки з низькими рододендронами.
Внутрішня Монголія розташована в «дощовому затінку». Вона відокремлена від південно-східного мусону горами, тому тут панує посушливий клімат. Її західна частина зайнята пустелями, які на сході переходять у степи. Для північного сходу країни теж характерні пустелі та степи, але в північному районі гірські схили вкриті густими хвойними лісами з ялиць і беріз, а також хвойно-широколистяними лісами з кедрів, ялиць, ялин, дубів, ясенів, лип, кленів, беріз та інших видів.
На просторах Північно-Китайської рівнини колись теж буяли ліси, але вони вже давно знищені. Тому на їхньому місці з’явилися степи з характерною степовою рослинністю - ковилою, осикою та іншими травами. Так само зведені нанівець і давні хвойні ліси із куннігамії і хвойних порід, які були характерними для середньої течії річки Янцзи і територій південного Китаю. Залишки цих реліктових лісів збереглися деінде лише в горах на заході цього регіону. На самому півдні Китаю, включаючи острови Хайнань і Тайвань, панує субтропічний і тропічний клімат. Пишні тропічні ліси тут теж давно вирубані. Але у великій кількості росте бамбук.
На відміну від рослинного світу, тваринний світ Китаю вражає своєю різноманітністю. В густо-населених районах, звісно, диких тварин збереглося не дуже багато. В основному, це різноманітні гризуни, птахи і деякі копитні. Втім, у важкодоступних землях фауна багата і цікава. На північному сході живуть лось, кабарга, косуля, кабан, бурундук і білка. Холод їм не заважає. У лісах провінції Хейлуцзян водяться такі хижаки, як бурий ведмідь, вовк, лисиця, рись. У межах Великого Хінгану трапляються навіть тигр і леопард, а також звірі із цінним хутром - колонок, солонгой, тхір, видра, рись, єнотоподібний собака. З птахів для північно-східного Китаю характерні тетерев-косач, сіра і біла куріпки, кам’яний глухар, рябчик, кукша та багато інших.
Степи Внутрішньої Монголії багаті на копитних. Серед них дуже цікавими є монгольський дзерен і сайгак, яких вважають рідкісними видами. На рівнинах багато вовків і різних гризунів. У Тибеті теж багато копитних. Тут водяться антилопа орного, баран кукуяман, кіанг, дикі козли. З хижаків найбільш характерними вважаються сніговий барс (ірбіс), тибетський ведмідь, рись, вовк, червоний вовк, лисиця-корсак, а з гризунів - сірий хом’ячок, тибетський байбак. З птахів заслуговують на увагу гімалайський улар і піщаний рябок.