Поступово імператори змогли зміцнити свою владу і розвинути широкі зовнішньоторговельні зв’язки. За їхньої підтримки китайські торгові судна досягали навіть берегів Африки. На берегах Південно-Східної Азії були засновані китайські колонії. Великих успіхів було досягнуто в сільському господарстві, гірничій справі й металургії.
Але на південно-східних кордонах Китайської імперії з часом з’явився могутній супротивник. Вождь тунгуських племен, які називали себе чжурчженями, Нурхаці в 1616 р. проголосив себе ханом і заснував династію Цзінь («Золота»). Таким чином, була створена маньчжурська держава, яка скористалася китайським досвідом державного управління. Маньчжури спромоглися пробитися через проходи у Великій Китайській стіні й захопили більшість китайських провінцій. У 1636 р. наступник Нурхаці Абхай проголосив себе імператором, а свою династію перейменував на Цін, що означає «Світла». Окупанти перейняли всі китайські традиції. До кінця XVIII ст. імперія Цін поширила свою владу на північно-східні території, які колись належали імперії Хань. До них додалися області Внутрішньої і Зовнішньої Монголії. Було відновлено протекторат над Тибетом, а деякі гімалайські держави перетворено на васалів імперії Цін. Був установлений суверенітет Китаю над Кореєю і країнами Південно-Східної Азії. Під час цього правління зміцнилися і розширилися контакти Китаю із Заходом. В країну почали проникати західні релігії, культура і технічні досягнення. Тут були створені численні католицькі місії. Але наприкінці XVIII ст. населення Китаю настільки збільшилося, що економіка імперії була неспроможна прогодувати його. Водночас імперська влада поступово слабшала. Корупція в уряді досягла величезних масштабів. Усе це призвело до численних повстань. Найпотужнішим з них було Тайпінське повстання, яке тривало з 1851по 1864 рік. Його учасники протягом 15 років активно діяли в 16 провінціях країни. Вони навіть заснували в 1853 р. столицю тайпінів у Нанкіні.
Храм Золотого Будди
Ідеологом Тайпінського повстання був сільський вчитель Хун Сюцюань, який проголосив себе молодшим братом Ісуса Христа. Маньчжурів він називав «демонами», а учасникам повстання обіцяв, що вони неодмінно перебуватимуть в раю. Повстанці мали на меті зробити всіх людей, включаючи жінок, рівними. Вони намагалися ліквідувати торгівлю опіумом, а також надати «землю всім, щоб її обробляти, їжу всім, щоб їсти, одяг всім, щоб носити, і гроші всім, щоб витрачати». Придушити повстання влада спромоглася лише за підтримки західноєвропейських країн. Відтоді європейська й американська присутність у Китаї щодалі посилювалася, а представники іноземних держав здобували собі щодалі більше привілеїв. Це дратувало китайців. До того ж низка подій спричинила відторгнення від Китаю деяких територій: Велика Британія захопила Верхню Бірму, яка була під китайським протекторатом, Японія - острів Формозу (Тайвань) і анексувала острови Рюкю, уряд якого сплачував Китаю васальну данину. А після японсько-китайської війни Китай був змушений визнати незалежність Кореї.
Спроба реформування державного устрою на конституційних засадах, започаткованого Кан Ювеєм, одним іх патріотично налаштованих відомих діячів Китаю, зазнала певної поразки. За наказом колишньої імператриці Цисі, яка влаштувала державний переворот і повернула собі владу, шість представників реформаторів було страчено, інші разом з Как-Ювеєм втекли за кордон. Китайська інтелігенція зрозуміла, що їй тепер нічого не залишається, як стати на революційний шлях боротьби. Розвиток революційних подій посилило «боксерське повстання». Воно спалахнуло наприкінці 1890 року. У 1900 р. повстанці зайняли столицю Пекін, але незабаром їх було розбито за допомогою військ Німеччини, Японії, Великої Британії, США, Франції, Росії, Італії та Австро-Угорщини.
«Боксерське повстання» організувало таємне товариство, яке називалося «Кулак, піднятий в ім’я справедливості та примирення» (Іхецюань). Китайською це означає «боксер». Пізніше повстання одержало іншу назву - Іхетуань, тобто «Загін справедливості та примирення».