Незалежну країну продовжували переслідувати лиха, як політичні (військові перевороти, вбивства президентів, страйки), так і стихійні. Її землі завжди були неспокійними щодо цунамі та повеней. Це своєрідний зворотний бік красивої природи. Хоча туристів у Бангладеш дуже мало, але тим, хто тут побував, назавжди запам’яталися мальовничі пагорби, річки та озера цього краю.
Бангладеш може запропонувати багато цікавого - бенгальського тигра в національному парку, чудові археологічні колекції в музеях, найдовший у світі безперервний піщаний пляж (120 км), озеро Каптаї в оточені вічнозелених лісів, з колоритними рибальськими селищами, численні мечеті (тільки в столиці їх понад 700), форт Лайбах (XVII ст.), буддистські храми. Платити доведеться «таками» (назва місцевих грошей). А спілкуються бангладешці мовою бенгалі.
Переважна частина країни розташована в межах дельтових рівнин найбільших на субконтиненті річок - Гангу й Брахмапутри. На гірських хребтах Лушаї та Читтагонг (південний схід країни) збереглися вічнозелені й мусонні ліси. Деінде трапляються бамбукові хащі. В лісах водяться бенгальські тигри, багато мавп, також можна побачити слонів, носорогів, леопардів та різних птахів. На півдні країна омивається водами Бенгальської затоки. І Бенгальська затока, і річки є для Бангладеш джерелом підвищеної небезпеки. Узбережні райони страждають від тропічних циклонів, що призводять до масової загибелі людей та серйозних матеріальних втрат, а річки загрожують частими повенями. У 1998 р. під час великої повені майже третина території Бангладеш була затоплена. Крім того, це лихо спричинило «вибух» епідемій. Окрім стихійних лих, населення страждає від малярії та туберкульозу. Поліпшити стан здоров’я важко через погане харчування населення. Парадоксально, але, незважаючи на повені, країна часто відчуває нестачу вологи, що вкрай несприятливо відбивається на сільському господарстві. Річ у тім, що клімат тут типово мусонний із сухою сонячною зимою та спекотним дощовим літом. Узимку в деяких районах кількість опадів не перевищує 75 мм, і перед весняними роботами особливого значення набуває так званий «сезон малих дощів», що триває з квітня по травень. Без квітневих дощів, що є нестабільними за кількістю вологи, доводиться відкладати посіви рису та головної ринкової культури джуту. Якщо дощі ці слабкі, велика ймовірність, що вирощеного рису не вистачить на весь численний бенгальський народ.
На одній з вулиць Дакки
Взагалі забезпечення себе харчами - болюче питання для бідної країни Бангладеш, де дуже низький рівень доходів. Економіка країни перебуває в жалюгідному стані. У складі Індії ці території стали найбільшим у світі районом експорту джуту. Волокно цієї рослини перероблялося в Калькутті і вивозилося через місцевий порт. Із розділенням Індії Бангладеш втратив Калькутту і все, що з нею було пов’язане, залишившись без свого економічного центру. У складі Пакистану бенгальські землі стали «джутовим» придатком, що підтримував економіку західного брата, а сам жив у злиднях. І нині джут, з якого виготовляють тканини, канати та інші речі, є однією з найважливіших товарних культур Бангладеш (центри джутової промисловості - Нараянгандж та Кхулна). Окрім джуту, важливу роль в економіці відіграють чайні плантації, поклади природного газу, нафти, кам’яного вугілля, вапняку, торфу. Активно експортуються й морепродукти. Переробна промисловість працює і з місцевою (джут), і з імпортною сировиною (бавовна). Тут поширене й складання побутової техніки, електроприладів та ін. В узбережних містах розвивається суднобудування і ремонт суден. Проте все ж таки головним заняттям населення залишається досить примітивне сільське господарство.
Бангладешка в національному костюмі
У Бангладеш більшість жінок традиційно лишаються домогосподарками. Мусульманки в сільській місцевості ведуть життя затворниць, мешкають на жіночій половині будинку, а на вулицю виходять у чадрі. Проте в містах все виразніше починає відчуватися дух емансипації, все більше жінок хоче вчитися і працювати, навіть займати «чоловічі» посади. Красномовне свідчення тому - посада прем’єр-міністра, на яку вдруге поспіль призначається жінка.