Таджикистан - гірська країна
Ця країна, що знаходиться в Центральній Азії, має спільні кордони з Узбекистаном, Китаєм, Киргизстаном та Афганістаном. Її площа становить 143 тис км2. Таджикистан з 1929 по 1991 р. був однією із союзних республік колишнього СРСР, а 9 вересня 1991 р. проголосив свою незалежність. Адміністративно держава складається з Ленінабадської та Хотлонської областей, Гірсько-Бадахшанської автономної області та районів центрального підпорядкування (Джиргитальського та Гармського). Згідно з класифікацією Міжнародної Асоціації розвитку, Таджикистан належить до держав з найменш розвиненою економікою і може претендувати на отримання безоплатної допомоги чи пільгових кредитів від Групи Всесвітнього банку та Міжнародного Валютного Фонду. Допомога надходить також від міжнародних гуманітарних організацій та ряду іноземних урядів. До речі, це найбідніша з країн, що утворилися після розпаду СРСР.
Урочище Чечекти
Більшу частину території Таджикистану (93 %) займають гори найвеличніших гірських систем світу: Тянь-Шаню, Паміро-Алаю. Більше половини тутешніх земель знаходяться на висоті від 3000 м. У центрі держави гірські хребти сягають - близько 4000-5000 м, а на сході, де володарем території стає Памір, є такі гіганти, як шпиль Сомонійон (7495 м) та шпиль Леніна (7134 м). У Таджикистані існує також понад 1000 льодовиків, серед яких своїми розмірами вирізняється велетенський льодовик Федченка (його довжина становить близько 70 км). Звичайно, при такому рельєфі більшість населення намагається селитися в долинах та міжгірських улоговинах - в основному в долинах на південному заході та на тамтешніх низькогір’ях. Крім того, для життя та господарської діяльності найзручнішими є долини річок Зеравшан (центральна частина країни) та Сирдар’ї (на заході Ферганської западини).
У горах (передовсім Памір-Алаю) беруть початок близько 950 річок. Майже всі вони круто спадають з хребтів, і тому Таджикистан посідає друге місце серед країн колишнього СРСР за рівнем енергетичного потенціалу, поступаючись тільки Росії. Здебільшого таджикські річки належать до басейну Амудар’ї. Значно менше їх прямує до Зеравшану та Сирдар’ї. На Паміро-Алаї розташована більша частина озер країни. Особливо гарними є Каракуль, розташоване на висоті 4000 м, а також Сарезьке, Іскандеркуль та Яшилькуль. Сарезьке озеро - унікальне: запасів води в ньому може вистачити для всього населення земної кулі на рік! От тільки клопоту від цього водоймища дуже багато, оскільки воно лежить у сейсмоактивній зоні, не має зручних місць для прокладки доріг, постійно загрожує проривом води та затопленням сусіднього району. Крім того, в Таджикистані є широка сітка зрошувальних каналів та кілька штучних водосховищ, серед яких найбільшим є Кайраккумське (на Сирдар’ї).
У горах Паміру
Річка в гірській ущелині
Клімат країни - сухий, різко континентальний, спостерігаються значні коливання температури повітря й кількості опадів залежно від абсолютної висоти місцевості. Звичайно, в горах холодніше, ніж у долинах. Там, де вони низькі, в січні середня температура становить близько +2°, а в липні +30 °C. Там же, де гори високі, в найхолодніші місяці року повітря охолоджується від -14° до -26 °C, а влітку прогрівається до +4° - +15 °C. Взагалі, на території країни зафіксовані температури в діапазоні від +48° до -63 °C. Щодо опадів, то їх кількість протягом року в різних куточках країни становить від 70 до 1600 мм. Здебільшого дощі в Таджикистані припадають на зиму та весну, а от в інші пори року опади тут бувають рідко.
Чверть грунтів країни придатні для вирощування багатьох культур, зокрема для овочів та зернових - сіроземні, там же, де колись росли ліси, вони коричневі. А от на Памірі з його кам’янистими та засоленими грунтами рости можуть хіба що не дуже вибагливі колючки та трави. До речі, кущі і трава ростуть у Таджикистані всюди - від долин до засніжених гірських вершин. Винятком є східні частини Паміру (високогірні пустелі), де зелені практично немає. Зате в долинах річок розкошує тугайна рослинність: берези, ясени, клени, тополі. Трохи вище на схили гір дряпаються субальпійські високотравні та альпійські низькотравні луки, а передгір’я є царством сухих степів та пустель. Далі цей не дуже мальовничий пейзаж поступається місцем заростям фісташків, парковим горіхоплідним лісам (вони займають невеличкі площі) та арчевникам.