Прокоп іще раз допитав двірничку, та хоча й почув силу-силенну всяких історій, проте ніщо не навело його на слід. Тоді він звернувся до домовласника, щоб той сказав, звідкіль же Томеш прислав ті гроші. Довелося вислухати ціле казання буркотливого й досить неприємного дідугана, що хворів на всі можливі катари й нарікав на зіпсутість нинішньої молоді. Ціною надлюдської терпеливості Прокоп довідався нарешті, що згадані гроші прислав не Томеш, а якийсь банкір на рахунок Дрезденського банку auf Befehl des Herrn Tomes[33] 33. Тоді він побіг до адвоката, що, як вище згадано, мав до зниклого якусь справу.
Адвокат ретельно оберігав професійну таємницю, та коли Прокоп по-дурному бовкнув, що має Томешеві вручити гроші, ожив і зразу зажадав, щоб він ці гроші віддав йому. Це завдало Прокопові чимало клопоту, поки він викрутився, і навчило не питати про Томеша в людей, що мали з ним будь-які ділові стосунки.
На найближчому розі Прокоп зупинився. Що ж тепер? Залишається один Карсон. Невідома величина, що чогось хоче і щось знає. Гаразд, хай буде Карсон. Прокоп намацав у кишені листа, якого забув послати, і подався на пошту.
Але біля поштової скриньки рука його опустилась... “Карсон, Карсон, – це так, але ж йому йдеться про щось... що також не дрібниця. Бісова личина, цей тип знає щось про кракатит і щось надумав, але, що саме, невідомо. Чого він мене розшукує? Видно, Томеш не все знає, або не схотів продати всього, чи, може, ставить безсоромні умови, а я, йолоп, маю бути дешевший”. Так воно, мабуть, і є; але – і тут Прокоп уперше жахнувся всієї ваги цієї справи – чи ж можна взагалі відкрити кому таємницю кракатиту? Треба передусім добре знати, як з ним поводитись, для чого він і таке інше. Кракатит, братику, це тобі не нюхальний тютюн і не дитяча присипка. А потім... потім... це, мабуть, взагалі занадто міцний тютюн для нашого світу. Уявім собі, що можна ним наробити, скажімо... на війні. Прокопові од цих роздумів аж моторошно стало. Який там чорт приніс сюди цього триклятого Карсона? Далебі треба за всяку ціну перешкодити...
Прокоп так рвучко схопився за голову, що перехожі озирнулись. Боже мій, адже ж він залишив там, на Гібшмонці, нагорі, в своїй лабораторії, в порцеляновій баночці мало не сто п’ятдесят грамів кракатиту! Та цього досить, щоб висадити в повітря цілу округу! Він просто заціпенів від жаху і помчав до трамвая, ніби ті кілька хвилин мали якесь значення. Прокоп терпів пекельні муки, покіль трамвай доволікся на другий берег Влтави. Потім щодуху побіг униз до свого барака. Двері були замкнені, і Прокоп марно шукав у кишенях чим їх відімкнути; озирнувшись у присмерку, наче злодій, він розбив шибку, відсунув засувки і вліз вікном до кімнати.
Тільки-но засвітив сірника, відразу ж побачив, що його найметодичнішим чином пограбовано. Тобто постіль та інше шмаття залишились, але пляшечки, тиглі, пробірки, колби, млинки, ступки, ложки й терези, вся його примітивна хімічна кухня, те, в чому містилися різні речовини, потрібні для спроб, на чому тільки міг бути бодай найменший наліт чи осад хімікалій, – усе зникло. Щезла також і порцелянова баночка з кракатитом. Прокоп висунув шухляду із столу: всі його записи й нотатки, до останнього папірця, щонайменша пам’ятка про його дванадцятирічні досліди – все зникло. З підлоги навіть зішкрябано плями, сліди його праці, і навіть його робоча блуза, стара, засмальцьована одежина, і та зникла. До горла підступили сльози. “Ти глянь, глянь, що наробили!”
Довго, до пізньої ночі, сидів він на своєму солдатському ліжку і скам’янілим поглядом дивився на спустошену лабораторію. Часом утішав себе: може, потім згадає, що протягом дванадцяти років записував до своїх блокнотів. Та коли навмання вибрав якийсь експеримент і хотів по пам’яті його повторити, не міг зрушити з місця, незважаючи на всі зусилля. Тоді він уп’явся зубами в понівечені пальці й застогнав.
Раптом він прокинувся, почувши, що в дверях обертається ключ. Уже розвидніло; до лабораторії спокійнісінько входить чужий чоловік і прямує до столу. Сідає, не скидаючи капелюха, щось мимрить і починає старанно обшкрябувати цинкову бляху на столі. Прокоп схоплюється на ліжку і скрикує:
– Гей, чого вам тут треба?
Чоловік обернувся, вкрай здивований, і мовчки втупився в Прокопа.
– Чого вам тут треба? – повторив Прокоп роздратовано.