– Ні. А Томеш і досі у вас?
– А, пан Томеш; стривайте, от була комедія. Приходить він до нас і каже: “Ось заповітна річ мого друга, геніального хіміка Прокопа. Він помер у мене на руках і при останнім зітханні довірив мені...” Хе-хе! Непогано, правда ж?
Прокоп лише криво посміхнувся.
– А Томеш і досі в Балтті?
– Стривайте. Ну, розуміється, ми його спершу затримали... як шпигуна. До нас їх пролазить сила. А той порошок, кракатит, ми дали на спробу.
– А наслідки?
Карсон звів руки до неба.
– Казкові! Божественні!
– Яка детонаційна швидкість? Яке вийшло Q? Яке t? Які показники?
Карсон опустив руки так, що аж хряснуло, і жахливо витріщив очі.
– Голубе, які там показники? Перша спроба... п’ятдесят відсотків крохмалю... Крушер[39] 39 розлетівся вщент; одного інженера і двох лаборантів – також на шматки. Не вірите? Спроба друга: блок Траузеля, дев’яносто відсотків вазеліну – і бабах! Покрівля – в друзки, одного робітника забито; з блоку залишився самий вугіль. Тоді за діло взялись військові. Вони сміялись... ніби ми тямимо в цьому... як сільський коваль. Ми дали їм трохи. Вони набили гарматний ствол – у суміші з розмолотим деревним вугіллям. Чудовий результат. Сім артилеристів разом з капітаном... Чиюсь ногу знайшли за три кілометри. За два дні – дванадцять убитих, ось вам показники! Ха-ха! Казково!
Прокоп хотів щось сказати, але стримався. Дванадцять убитих за два дні, оце так!
Карсон гладив себе по колінах і весь сяяв.
– На третій день ми зробили перерву. Бачте, складається погане враження, коли... багато таких випадків. Тоді ми вирішили нейтралізувати кракатит... тридцять грамів кракатиту... в гліцерині і таке інше. Свиня лаборант забув трішки порошку на столі, і вночі, коли лабораторія була замкнена...
– Він вибухнув? – скрикнув Прокоп.
– Так. О десятій тридцять п’ять. Лабораторія вщент та, крім неї, поблизу ще два об’єкти... До того ж вибухнуло три тонни метилнітрату Пробста... Одне слово, близько шістдесяти вбитих. Ну, звичайно, пильне розслідування і таке інше. Виявилося, в лабораторії нікого не було, так що, як видно, вибухнуло...
– ...само собою? – мовив Прокоп, ледве дихаючи.
– Еге ж. У вас також? Прокоп похмуро кивнув.
– От бачте, – сказав поквапливо Карсон. – Це ні до чого. Дуже небезпечна річ. Продайте його нам, і збудетесь клопоту. Що б ви з ним робили?
– А що б з ним робили ви? – процідив Прокоп.
– Ми... ми б дали вже раду. Там кілька вбитих – дурниця. А от вас було б шкода.
– А кракатит у порцеляновій баночці не вибухнув? – тягнув своє Прокоп, про щось міркуючи.
– Дякувати богу, ні. Де там!
– І було це вночі, – міркував далі Прокоп.
– О десятій тридцять п’ять вечора. Точно.
– І та щіпка каркатиту лежала на цинковій блясі, – твердив Прокоп далі.
– Вона впливу не має, – промимрив Карсон трохи збентежено, кусаючи губи, і почав ходити по лабораторії. – Це було, мабуть, тільки окислення, – спробував він зам’яти сказане. – Якийсь хімічний процес... Суміш із гліцерином також не вибухнула.
– Бо гліцерин не провідник, – пробурмотів Прокоп. – Або не може іонізувати, я не знаю.
Карсон зупинився перед ним, заклавши руки за спину.
– Ви дуже догадливі, – похвалив він. – Ви отримаєте за це багато грошей. А тут... пропадете.
– А Томеш і досі в Балттіні? – запитав Прокоп, з усієї сили намагаючись говорити байдужим тоном.
У Карсона щось блиснуло за окулярами.
– Ми його маємо на оці, – сказав він ухильно. – Але сюди він уже, напевне, не вернеться. Приїдьте до нас, коли він вам так... дуже... потрібен, – виразно промовив він.
– А де він? – уперто повторив Прокоп, показуючи цим, що інакше не говоритиме.
Карсон замахав руками, наче птах.
– Утік, – додав він, щоб Прокоп зрозумів.
– Утік?
– Випарувався. Як камфора. Погано стерегли, а він дуже хитрий. Зобов’язався одержати кракатит. Робив спроби аж шість тижнів. Дорогенько обійшовся нам. Потім зник. Пройдисвіт. Мабуть, не вийшло. Не вміє нічого.
– А де він тепер?
Пан Карсон нахилився до Прокопа:
– Падлюка. Тепер пропонує кракатит іншій державі. Та ще й до того ж украв у нас метилнітрат, шахрай. А ті попались йому на гачок. Тепер працює в них.
– Де?
– Не маю права сказати. Слово честі, не можу. Коли він утік, я поїхав – ха-ха! – відвідати вашу могилу. Пієтет, правда? Геніальний хімік, і ніхто його тут не знає. Мав я що робити? Мусив, як дурень, оголошення надрукувати. І, розуміється, на це звернули увагу, ті, інші. Ясно? Ви зрозуміли мене?
39
Крушер (англ.) – мідний стрижень для вимірювання сили вибухових речовин, при вибуху зменшується в об’ємі.