– Ні.
– Ну, тоді підійдіть погляньте, – сказав Карсон і жваво попрямував до протилежної стіни. – Ось, – мовив він і постукав по дошці.
– Що це?
– Куля. Хтось тут був.
– А хто в нього стріляв?
– Хто ж, як не я? Коли б ви лізли у вікно тижнів зо два тому, вас би хтось несхибно взяв на мушку.
– Хто?
– Байдуже хто. Та чи інша держава. Сюди, лебедику, добивались представники дуже великих держав. А ви тим часом десь – хе-хе – рибу вудили, так? Чудовий хлопець! Але послухайте, дорогий мій, – сказав він раптом стурбовано, – краще не ходіть самі. Ніколи і ніде, розумієте?
– Дурниця.
– Стривайте! Це не якісь там гренадери. Вельми непомітні люди.Тепер це робиться... надзвичайно делікатно. – Карсон зупинився біля вікна і затарабанив по шибці. – Ви й уявити собі не можете, скільки я одержав листів на своє оголошення. Зголосилось аж шість Прокопів... А йдіть-но швидше – погляньте!
Прокоп підійшов до вікна.
– Що це?
Пан Карсон показав куцим пальцем на шлях. Там на велосипеді петляв якийсь молодий хлопець; він з усієї сили намагавсь утримати рівновагу, але колеса виявляли впертий нахил їхати в іншому напрямі. Карсон запитливо глянув на Прокопа.
– Мабуть, учиться їздити, – непевно сказав Прокоп.
– Страшенне вайло, правда ж? – зауважив пан Карсон і відчинив вікно. – Бобе!
Юнак зупинився мов укопаний:
– Yessr[40] 40.
– Go to the tomm for our car[41] 41!
– Yessr!
І, сівши на веломашину, молодий велосипедист помчав до міста.
Карсон одвернувся від вікна.
– Ірландець. Дуже спритний хлопець. Що я хотів сказати? Ага, так ось, зголосилось до мене аж шість Прокопів... зустрічі в різних місцях і саме вночі. Не жарти, га? Прочитайте, оцей лист.
– “Прийдіть завтра о десятій вечора до моєї лабораторії. Інж. Прокоп”, – прочитав Прокоп, як уві сні. – Але ж це... мало... не мій почерк!
– От бачите, – посміхнувся Карсон. – Тут, лебедику, гарячий грунт. Продайте все, щоб мати спокій!
Прокоп заперечливо крутив головою. Карсон поглянув на нього важким, невідчепним поглядом.
– Можете просити... скажімо... двадцять мільйонів. Продайте нам кракатит.
– Ні.
– Ми все повернемо вам. І заплатимо двадцять мільйонів. Слухайте, продайте ж бо.
– Ні, – похмуро сказав Прокоп. – Не хочу мати нічого спільного з вашими війнами. Не хочу!
– А що ж ви тут маєте? Геніальний хімік, а живе в... дощаній будці. Співвітчизники! У великих людей нема співвітчизників. Я це знаю. Не дивіться ні на що. Продайте, і...
– Не хочу.
Карсон заклав руки в кишені й позіхнув.
– Війни! Гадаєте, забороните їх? Пхе! Продайте і не турбуйтесь ні про що. Ви вчений... що вам до всього іншого? Війни! Не будьте смішним. Покіль у людей є нігті й зуби...
– Не продам, – сказав Прокоп крізь зуби. Карсон знизав плечима.
– Як хочете. Винайдемо й самі. Або винайде Томеш. От і все.
З хвилину було тихо.
– Мені все одно, – озвався Карсон. – Коли для вас так буде краще, їдьмо з цим до Франції, Англії, куди хочете, навіть до Китаю. Ми обидва, розумієте? Тут нам ніхто не заплатить. Ви були б ослом, якби згодились продати його за двадцять мільйонів. Покладіться на Карсона. Добре?
Прокоп рішуче захитав головою.
– Характер! – скрикнув Карсон схвально. – Шаную! Це мені дуже подобається. Послухайте, що я вам скажу. Тільки це буде таємниця. Дайте руку.
– Мені не треба ваших таємниць, – буркнув Прокоп.
– Браво. Скромна людина. Мого типу, добродію.
XVIII
Карсон сів і закурив дуже грубу сигару, а потім глибоко замислився.
– Гм... – сказав він трохи перегодя. – Отож він і у вас вибухнув? Коли це було? Дата?
– ...не пам’ятаю вже.
– А день який був?
– Не пам’ятаю. Здається, через два дні після неділі.
– Тобто у вівторок. А в який час?
– Десь... по десятій вечора.
– Правильно, – Карсон замислено випустив дим. – У нас воно вперше вибухнуло, як ви зволили висловитись “само по собі”... у вівторок, о десятій тридцять п’ять. Ви щось бачили при цьому?
– Ні. Я спав.
– Ага. Він вибухає ще й у п’ятницю, десь о пів на одинадцяту. У вівторок і в п’ятницю. Ми вже випробували, – пояснив він у відповідь на здивований Прокопів погляд. – Ми залишили міліграм кракатиту й пильнували його вдень і вночі. Вибухнув він у вівторок і п’ятницю о пів на одинадцяту. Сім разів. А раз також і в понеділок, о десятій двадцять дев’ять. Ось як.