– Може, марсіяни? – спробував пожартувати Прокоп, хоч насправді йому було не до жартів.
Карсон кровожерно глянув на нього, а потім заіржав прямо-таки як кінь.
– Припустімо, що марсіяни. Чудово! Можна припустити. Але що, як це робить хтось на землі? Якась земна сила розсилає свої таємні інструкції? Можливо, має вона дуже поважні причини уникати людського контролю. Можливо, є якийсь міжнародний орган чи організація або чортзна там що, які мають у своєму розпорядженні невідомі сили, таємні станції і таке інше. В кожнім разі людство має право цікавитись тими таємними депешами. Навіть якщо вони з пекла чи з Марса. Це просто... викликає інтерес у людського суспільства. Як ви догадуєтесь... це, мабуть, не радіопередачі про Червону Шапочку. Так?
Карсон забігав по кімнаті.
– Насамперед, – міркував він уголос, – ця станція лежить десь у центрі Європи. Приблизно в центрі цих порушень, так? Вона відносно слабка, бо передає тільки вночі. Тим гірше... радіостанцію Ейфелевої башти чи Науена знайти легко, так? Боже! – скрикнув він раптом і зупинився як прибитий, – уявіть собі, що в самім серці Європи існує і готується щось дивне. Це “щось” розгалужене, має своє керівництво, воно підтримує таємні зв’язки, має технічні, не відомі нам засоби, таємні сили і, щоб ви знали, – заревів Карсон, – має й кракатит! Ось що!
Прокоп схопився, мов ужалений.
– Як же це?
– А так, – кракатит, та й годі. Дев’яносто і тридцять п’ять сотих грама. Все, що у нас залишилось.
– Що ж ви з ним робили? – розлютився Прокоп.
– Спроби. Ми берегли його, нач... наче якусь реліквію. Та одного вечора...
– Що?
– Він зник. Разом з порцеляновою баночкою.
– Украдено?
– Так.
– Але хто, хто вкрав?
– Очевидно, марсіяни, – оскірився пан Карсон. – На жаль, при допомозі одного земного лаборанта, що також пропав. Звичайно, з порцеляновою баночкою.
– Коли це сталось?
– Саме перед тим як мене мали послати по вас. Освічена людина. Саксонець. І порошинки не залишив. Так-от, я задля цього й приїхав.
– І ви гадаєте, що він попав у руки тих... тих, невідомих?
Карсон тільки пирхнув.
– Звідки ви це знаєте?
– Запевняю вас. Послухайте, – сказав Карсон, похитуючись на своїх куцих ніжках, – хіба я схожий на боягуза?
– Н-ні.
– Так ось я вам скажу, що від цього мені страшно. Слово честі, я дуже боюсь. Кракатит... це ж страхіття, а та невідома станція – ще гірше. Та коли те й друге дістанеться в одні руки, тоді... до побачення. Тоді Карсон пакує свою валізку і їде до тасманських людожерів. Розумієте, мені б не хотілось побачити кінець Європи.
Прокоп стискав руки коліньми.
– Боже, боже, – шепотів він.
– Авжеж, – вів далі Карсон. – Мене лише дивує, що й досі не висаджено в повітря чогось солідного. Досить натиснути якусь кнопку – і десь, за кілька тисяч кілометрів, бабах – і готово. Чого вони чекають?
– Це ясно, – озвався гарячково Прокоп, – кракатит не можна випускати з рук. А Тбмеш, Томешеві треба перешкодити...
– Пан Томеш, – швидко докинув Карсон, – продасть кракатит хоч самому дияволові, аби тільки той заплатив. Тепер пан Томеш – одна з найбільших небезпек у світі.
– Хай йому чорт, – буркнув Прокоп розпачливо, – що ж тоді робити?
Карсон витримав довгу паузу.
– Ясна річ, – сказав він нарешті, – кракатит треба віддати.
– Ні-ні! Ніколи!
– Продайте його. Хоч би тому, що він – ключ до розшифрування. Тепер саме час, добродію! Віддайте його, кому хочете, тільки без усяких церемоній. Віддате його швейцарцям, Товариству старих панн або чортовій бабусі. Вони ще над ним посидять з півроку, поки зрозуміють, що ви не божевільний. Або віддайте його нам. У Балттіні вже поставлено приймальний апарат. Уявіть собі... безмежно швидкі вибухи мікроскопічних часток вашого кракатиту. Запалювачем є невідомі хвилі. Досить тільки ввімкнути, і пішло: трр-та-та, трр-трр-та. Залишається розшифрувати, і все готово. Треба мати лише кракатит!
– Не віддам, – сказав Прокоп, облитий холодним потом. – Я вам не вірю. Ви вироблятимете його для себе.
У Карсона смикнулись кутики губів.
– Ну, – сказав він, – коли вам ідеться лише про це, то... ми можемо скликати для цього Лігу націй, Всесвітній поштовий союз, конгрес євхаристичної церкви[44] 44 або чортів з Люцифером на чолі. Аби душа мала спокій. Я датчанин і чхаю на політику. Ось що! А ви віддасте кракатит у руки міжнародної комісії. Що з вами?
44
Євхаристична церква – у даному разі католицька церква, яка визнає причастя (євхаристію) і відповідний ритуал.