– Beg your pardon[47] 47, – перебив довготелесий пан. – Ми, звичайно, маємо чимало точних відомостей про певні досліди у Балттіні...
– Ага. Від одного лаборанта саксонця, еге ж?
– Ні, від нашого власного представника. Зараз вам прочитаю. – Сер Карсон почав знову порпатись у своїх паперах. – Ось воно: “Dear Sir, тутешнім станціям і досі не вдається позбутися відомих вам перешкод. Спроби провадити передачі при підвищеній потужності нічого не дали. Я дістав секретні, але надійні відомості, що воєнний завод у Балттіні добув певну кількість якоїсь речовини...”
Хтось постукав у двері.
– Заходьте, – сказав Прокоп. Увійшов слуга з візиткою.
– Якийсь пан просить...
На візитній картці стояло: “Інж. Карсон. Балттін”.
– Нехай увійде! – сказав Прокоп, раптом розвеселившись і незважаючи на жест протесту з боку сера Карсона.
До кімнати увійшов учорашній Карсон з невиспаним обличчям і радісно кинувся до Прокопа.
XXI
– Стривайте, – спинив його Прокоп. – Дозвольте вас познайомити: інженер Карсон, сер Реджіналд Карсон.
Сер Карсон здригнувся, але й далі сидів з незворушною гідністю, зате інженер Карсон уражено свиснув і впав на стілець, ніби йому відмовилися служити ноги. Прокоп зіперся на двері і з безмежною зловтіхою дивився на їх обох.
– Ну, то що буде? – спитав він нарешті.
Сер Карсон почав складати свої папери в портфель.
– Напевне, – повільно промовив він, – буде краще, якщо я навідаюсь до вас іншим разом.
– Та ні, залишайтесь, – перебив його Прокоп. – Пробачте, панове, чи не родичі ви часом?
– Ба ні, – озвався інженер Карсон. – Скоріш навпаки.
– Котрий же з вас тоді справжній Карсон?
Ніхто не відповів. Запала прикра мовчанка.
– Попросіть цього добродія, – кинув гостро сер Реджіналд, – нехай покаже свої документи.
– Залюбки, – сказав інженер Карсон, – але тільки після вас. Ось як.
– А хто з вас давав оголошення?
– Я, – промовив без вагання інженер Карсон. – Це моя ідея, добродію... І я запевняю, що навіть у нашому ділі виїжджати безкоштовно на чужих ідеях, – нечувана підлість. Отак.
– Дозвольте сказати, – звернувся сер Реджіналд до Прокопа із щирим обуренням, – це вже занадто. На що б це було схоже, коли б з’явилося ще одне оголошення з іншим прізвищем? Я просто мусив рахуватися з фактом, що цей добродій випередив мене.
– Он як, – войовничо озвався Карсон, – і тому цей добродій присвоїв собі моє прізвище?
– А я запевняю, – боронився сер Реджіналд, – що цей добродій зветься зовсім не Карсон.
– Як же він тоді зветься? – запитав швидко Прокоп.
– Точно не знаю, – презирливо процідив лорд.
– Карсоне, – звернувся Прокоп до інженера, – хто цей джентльмен?
– Конкурент, – мовив з гірким гумором Карсон. – Це той добродій, що хотів мене заманити фальшованими листами в різні місця. Мабуть, думав мене там познайомити з дуже милими людьми.
– З тутешньою військовою поліцією, – буркнув сер Реджіналд.
Інженер Карсон злісно блиснув очима і застережливо кашлянув.
– Прошу про це не говорити, бо...
– Чи хочете, панове, ще щось взаємно з’ясувати? – посміхнувся Прокоп, підійшовши до дверей.
– Ні, вже нічого, – сказав поважно сер Реджіналд; він і досі не вшанував другого Карсона жодним поглядом.
– Тоді, – почав Прокоп, – передусім дякую вам за відвідини, по-друге, я дуже радий, що кракатит у надійних руках, себто в моїх власних, бо коли б ви мали хоч найменшу надію дістати його інакше, то мене так дуже не шукали б, правда ж? Я вам дуже вдячний за цю мимовільну інформацію.
– Ще не радійте, – буркнув Карсон. – Ще залишається...
– ...він? – запитав Прокоп, показуючи на сера Реджіналда.
Карсон заперечливо покрутив головою.
– Де там! Невідомий третій.
– Пробачте, – перебив його майже ображено Прокоп, – невже ви думаєте, що я повірив чомусь із того, що ви мені вчора наплели?
Карсон із жалем знизав плечима.
– Як хочете.
– По-третє, – вів далі Прокоп, – я вас просив би сказати мені, де тепер Томеш.
– Але ж я вам пояснив, – схопився на ноги Карсон, – що не маю права сказати... Поїдете до Балттіна, тоді довідаєтесь.
– Тоді ви, сер, – звернувся він до лорда.
– Beg your pardon, – промовив довготелесий добродій, – але це я залишу при собі.
– Тоді, по-четверте, щиро вас прошу: не з’їжте тут один одного, а я тим часом піду...
– ...до поліції, – закінчив сер Реджіналд. – Вельми слушно.
– Мене тішить, що ви з цим згодні. Пробачте, я вас тут тим часом замкну.