І знову Карсон мчить як вітер, на цей раз щоб відрекомендувати Прокопа генеральному директорові. Він веде його довгим білим коридором, поспіль завішаним оленячими рогами, обставленим стільцями з чорного різьбленого дерева. Рожевий, як лялька, слуга в білих рукавичках відчиняє їм двері, Карсон упихає Прокопа до якоїсь лицарської зали, і двері зачиняються. Біля письмового столу стоїть високий старий чоловік, на диво випростаний, ніби його щойно витягли з шафи і тут поставили для привітання.
– Інженер Прокоп, ваша світлість, – промовив Карсон. – Князь Гаген-Балттін.
Прокоп спохмурнів і сердито хитнув головою, вважаючи, мабуть, цей рух за уклін.
– Лас-каво про-симо, – промовив князь Гаген і подав йому довгу-довгу руку.
Прокоп знову хитнув головою.
– Сподіваюсь, ви матимете... у нас... спокій, – вів далі князь, і Прокоп помітив, що одна половина тіла у нього паралізована.
– Ви явите нам честь... коли прийдете... до столу, – мовив князь, помітно непокоячись за свої вставні зуби, що могли випасти.
Прокоп нервово шарпнувся.
– Пробачте, князю, – сказав він нарешті, – але я тут не можу затримуватись, я... мушу сьогодні ще...
– Та це абсолютно неможливо, – промовив Карсон ззаду.
– Ще сьогодні я мушу з вами попрощатись, – повторив уперто Прокоп. – Я лише хотів... просити, щоб ви сказали мені, де Томеш. Я, звичайно, запропонував би вам... за це...
– Що? – вигукнув князь і витріщив очі на Карсона, нічого не розуміючи. – Чого він хоче?
– Залиште це на потім, – нишком шепнув Карсон Прокопові. – Пан Прокоп лише каже, ваша світлість, що зовсім не сподівався на таке запрошення. Це нічого, – жваво обернувся він до Прокопа. – Я вже про все подбав. Сьогодні déjeuner[50] 50 буде на полянці в парку, чорний костюм не потрібен, можете піти в чому є. Я вже подзвонив кравцю, не турбуйтесь. Завтра все буде в порядку. Так.
Тепер уже Прокоп вирячив очі.
– Який кравець? Що це означає?
– Для нас це буде особлива честь, – закінчив князь і подав Прокопові кволі пальці.
– Що це все означає? – лютився Прокоп у коридорі, хапаючи Карсона за плече, – кажіть мені зараз, бо...
Карсон розреготався і вислизнув від нього, пустотливий, як хлопчисько.
– Бо що? Ну, кажіть, – сміявся він, підскакуючи, мов м’яч. – Коли впіймаєте мене, скажу все, слово честі.
– Блазень! – визвірився Прокоп і пустився за ним.
Карсон, сміючись, летів по сходах і вислизнув біля залізних лицарів до парку; там він викидав усякі штуки, явно глузуючи з Прокопа.
– То що? – кричав. – Що ви зробите?
– Відлупцюю! – засопів Прокоп, кидаючись на нього всім тілом.
Карсон вищав з радості, петляючи по траві, як заєць.
– Швидше! – кричав, – я тут! – І знов вислизав Прокопові з-під рук і кукав до нього з-за дерева.
Прокоп мовчки ганявся за ним із стиснутими кулаками, грізний, наче Аякс. Він уже геть задихався, коли раптом угледів, що з палацових сходів стежить за ними смуглява амазонка. Він до смерті засоромився і якось злякано зупинився.
Карсон одразу споважнів, підійшов до нього, засунувши руки в кишені, і мовив по-приятельському:
– Мало вправляєтесь. Вам треба більше рухатись. Привчайте серце. Так. А! – вигукнув він радісно. – Наша повелителька, хо-хо! Дочка старого, – додав він тихше. – Княжна Віллє, себто Вільгельміна-Аделаїда-Мод і так далі. Цікава дівчина, двадцять вісім років, чудова вершниця. Треба вас познайомити, – промовив він голосніше і потяг його до дівчини, незважаючи на його опір. – Найясніша княжно, – гукнув ще віддалік, – ось вам, певною мірою проти його волі, рекомендую нашого гостя. Інженер Прокоп. Страшенно лютий чоловік. Хоче мене вбити.
– Добридень, – сказала княжна і, обернувшись до Карсона, додала: – Знаєте, в мого Вихора бабки припухли.
– Не може бути! – жахнувся Карсон. – Бідна княжна!
– Ви граєте в теніс?
Прокоп спохмурнів і навіть не зрозумів, що це до нього звертаються.