Незабаром був атакований нічний вартовий біля виходу С: хтось чорний і великий з доброго дива почав його частувати жахливими ударами в нижню щелепу. Вартовий, білявий велетень, був так вражений, що не зразу здогадався свиснути, і лише після свистка невідомий, лаючись, побіг знову до чорного парку. Була викликана підмога, і численні патрулі розійшлися по парку.
Десь опівночі хтось зруйнував балюстраду на парковій терасі і вергав десятикілограмові каменюки на вартового, що походжав унизу. Солдат вистрелив, у відповідь посипалася згори сила політичних образ, і все затихло.
Прибула викликана із Діккельна кіннота, а тим часом уся балттінська залога штрикала багнетами в кущі. В замку давно ніхто не спав. Через годину на тенісному корті знайшли непритомного солдата без рушниці. Незабаром у березовому гайку знялась коротка, але часта стрілянина; на щастя, нікого не було поранено. Карсон із стурбованим обличчям намагався відіслати додому княжну Віллє, що, вся тремтячи, – мабуть, від нічного холоду, – бозна-чого наважилась прийти на бойовище, але вона, дивно блискаючи великими очима, просила, щоб їй дали спокій. Карсон здвигнув плечима і залишив її.
Хоча навколо замку було людей, як мух, проте хтось із гущавини методично вибивав у замку вікна. Почалась паніка, бо аж на шляху розляглось кілька пострілів з гвинтівки.
Карсон був дуже занепокоєний.
Тим часом княжна мовчки йшла доріжкою між червоних буків. Раптом насупроти неї вибігла велика чорна постать, стала перед нею, погрозила кулаком і, пробурмотівши, що це ганьба, скандал, зникла в гущавині, ламаючи гілля і струшуючи важкі дощові краплини.
Княжна вернулась і затримала патруль, сказавши, що там нікого нема. Її очі були розширені й блискучі, ніби від гарячки. Згодом почулася стрілянина в кущах за ставком. Це вже, як чути було, стріляли з дробовиків. Карсон почав кричати, щоб до цього не в’язла двірська служба, бо він їм вуха повідриває. Він ще не знав у ту мить, що там хтось каменюкою вбив розкішного датського дога.
На світанку Прокопа знайшли в японській альтанці: він спав міцним сном. Він був жахливо подряпаний і весь у грязюці, одяг висів лахміттям. На лобі він мав ґулю в кулак завбільшки, волосся позліплювала запечена кров. Карсон похитав головою над сонним героєм ночі. Потім прийшов Пауль і старанно вкрив його теплим пледом. Згодом приніс миску з водою, рушника, чисту білизну й новісінький спортивний костюм від Дрейбана і навшпиньках відійшов.
Лише два непримітних чоловіки в цивільному з револьверами в задніх кишенях аж до,ранку походжали поблизу японської альтанки з невимушеним виглядом людей, що нібито дожидаються сходу сонця.
XXVI
Прокоп чекав невідь-чого після тієї ночі. Але наслідків не було жодних; тільки скрізь за ним слідкував тепер чоловік з люлькою – єдиний, що його Прокоп якось боявся. Чоловік цей звався Гольц – ім’я, що говорило дуже мало про його замкнуту й пильну натуру. Хоч куди б Прокоп ішов, той ішов за ним за яких п’ять кроків. Це до нестями дратувало Гїрокопа, і тому він мучив Гольца протягом цілого дня найрізноманітнішими способами, наприклад, бігав сюди й туди по короткій доріжці, гадаючи, що Гольцові набридне робити ці повороти. Але Гольцові не набридало. Тоді він став бігати навкруг парку. Та Гольц мовчки ганявся за ним і навіть не переставав пускати хмарки диму, тим часом як Прокоп засапувався, аж свистіло.
Карсон цього дня навіть не з’являвся: мабуть, гнівався. Надвечір Прокоп зібрався і пішов до лабораторії в супроводі своєї мовчазної тіні. В лабораторії він хотів замкнутись, але Гольц устромив ногу між двері і ввійшов слідом за ним. Видно було, що він звідси й не рушить, бо в передпокої було приготовлене крісло для нього. Ну, й гаразд! Прокоп заглибився в якусь таємничу роботу, тим часом як Гольц сухо й коротко хропів. Близько другої години ночі Прокоп намочив гасом якогось шнурка, запалив його і вибіг надвір. Гольц миттю схопився з крісла і подався за ним. Відбігши кроків сто, Прокоп упав у рівчак обличчям до землі. Пан Гольц зупинився над ним, розпалюючи люльку. Прокоп підвів голову й хотів щось йому сказати, але стримався, бо згадав, що з Гольцом принципово не розмовляє. Зате простяг руку й смикнув його за ногу.
– Стережись! – крикнув він; ту ж мить у бараці гримнув справжній вибух, над головою пролетіло зі свистом і гуркотом каміння та скло.