– Гм... – гмукнув він, – складна fractura femoris[53] 53 і так далі. Щонайменш півтора місяца в ліжку, голубе.
Він вибрав два лубки, і почались тортури.
– Натягуйте йому ногу, – наказав різник асистентові, але Гольц, чемно відсторонивши розхвильованого новачка, сам ухопився за зламану ногу і потяг її з усієї сили своєю твердою, жилавою рукою.
Прокоп зубами закусив подушку, щоб не заревіти, як звір, від болю, і поглядав на змучене обличчя Пауля, на якому відбивались усі йому муки.
– Ще трошечки, – пробасив лікар, обмацуючи перелом.
Гольц мовчки, впевнено потяг. Крафт кинувся тікати, щось розпачливо промурмотівши. Тепер різник швидко і спритно стягував лубки, буркочучи, що завтра накладе гіпс на цю бісову ногу. Нарешті справа дійшла кінця; хоча нога боліла ще жахливо і лежала як мертва, проте різник пішов геть. Лише Пауль походжав навшпиньках і щось мимрив м’якими губами, намагаючись полегшити йому біль.
Примчав машиною Карсон і, перескакуючи через кілька сходинок, кинувся до Прокопа. Кімната сповнилась тріскучими словами, якими він виражав своє співчуття, і враз усі підбадьорились, повеселіли. Карсон молов для потіхи щось п’яте через десяте і раптом по-приятельському погладив його скуйовджену чуприну. В цю мить Прокоп ладен пробачити своєму в’їдливому ворогові й тиранові дев’ять десятих усіх неприємностей, що були між ними. Коли це почулося, що по сходах суне щось важке. Двері розчиняються, і два лакеї в білих рукавичких вводять паралізованого князя. Князь ще від дверей махає неймовірно висхлою рукою, мабуть, щоб Прокоп від самої шаноби до нього не встав якимсь чудом і не пішов назустріч його світлості; по тому дає себе посадовити і насилу вичавлює! з себе кілька слів зичливого співчуття.
Ледве зникає ця поява, як знову хтось постукав у двері, і Пауль зашепотів з якоюсь покоївкою. Незабаром увійшла княжна, ще в білому тенісному вбранні, з каяттям і упертістю на смаглявому обличчі, бо з’явилась вона самохіть прохати пробачення за свою жахливу хлоп’яцьку вихватку. Але поки вона встигає промовити слово, суворе й грубе Прокопове обличчя роз’яснюється дитячим усміхом.
– Ну, що? – гордо питає пацієнт. – Я боюся коней чи ні?
Княжна зачервонілась так, що ніколи б цього про неї не сказали, аж їй самій стало ніяково. Проте переборола себе і зразу стала чарівною господинею палацу. Спитала, що він з’їв би, прочитав і т. ін., і оголосила, що приїде професор-хірург, наказала Паулю, щоб той двічі на день доповідав їй про стан здоров’я Прокопа; поправила щось на подушці і, кивнувши головою, вийшла.
Коли ж незабаром приїхав славетний хірург, йому довелось кілька годин почекати, хоча це йому було й дуже не до вподоби; пан інженер Прокоп зволив саме міцно заснути.
XXVIII
Звичайно, славетний хірург не визнав роботи військового різника. Він знову розтяг Прокопові зламану ногу і наклав нарешті гіпс. Проте сказав, що ліва кінцівка, як видно з усього, залишиться кривою.
Відтоді настали для Прокопа славні спокійні дні. Крафт читав йому Сведенборга[54] 54, а Пауль – родинні календарі[55]; за розпорядженням княжни його ліжко обклали найкращими виданнями світової літератури. Нарешті Прокопові надокучили календарі, і він почав диктувати Крафтові систематизовану працю з деструктивної хімії. Найдужче він уподобав, як не дивно, Карсона. Йому імпонували його зухвальство і безцеремонність, бо він угледів під ними великі плани і шалену фанатичність принципового міжнародного мілітариста.
Пауль був безмежно щасливий: він почував себе незамінним від ночі до ночі і служив кожним своїм зітханням, кожним кроком своїх старечих ніг.
Лежиш, з усіх боків оточений матерією, подібний до зрубаного дерева; але хіба не почуваєш ти випромінювання страшних і незнаних сил в цій непорушній матерії, що тебе оточує? Спочиваєш на пухових подушках, що таять у собі силу більшу, ніж бочка динаміту; твоє тіло – спляча вибухівка; навіть тремтяча зів’яла рука Пауля більшу в собі криє вибуховість, ніж мелінітовий капсуль. Ти непорушно спочиваєш в океані невиміряних, нерозкладених, нездобутих сил; навколо тебе – не мирні стіни, не тихі люди, не шелестливі крони дерев, а склади вибухових речовин, космічна порохівня, готова повсякчас до страхітливого вибуху; стукаєш пальцем по матерії, ніби перевіряєш бочки з екразитом, наскільки вони повні.
55
Календарі – видання для масового читача і “сімейного читання”, які містять поряд з матеріалами довідкового характеру і практичними відомостями художні твори, переважно невисокого гатунку.